ISW: росія оптимізує тактику позиційної війни в Україні — що це означає

Аналітичні звіти вказують на суттєву зміну підходів у веденні бойових дій з боку росіянських сил: через оперативні обмеження противник переходить до більш стійких і ресурсозатратних моделей. За висновками фахівців ISW, це не просто тимчасова перебудова, а системна оптимізація методів ведення позиційної війни, яка має довгострокові наслідки для безпеки Українани, цивільного населення та міжнародної підтримки. У цій статті розглянемо, що саме змінюється, які ризики це створює і які кроки потрібні для протидії.

Що змінюється у тактиці противника

Перехід до більш відпрацьованої моделі позиційної війни супроводжується рядом характерних заходів. По-перше, росія почала значні інженерні укріплення ліній фронту: риють траншеї, підсилюють окопи, прокладають глибокі мінні поля і створюють багато ешелонів оборони. По-друге, акцент переноситься на масоване і точкове застосування артилерії та систем реактивного залпового вогню — вогневі здатності стають головним засобом ураження і деморалізації. По-третє, зміцнюється логістика: накопичуються запаси боєприпасів, пального і матеріалів для тривалого утримання позицій.

Аналітики ISW також вказують на адаптацію тактичних схем — менш маневрений, але більш витриманий підхід, де важливими стають інженерні перешкоди, стабільність постачання та підготовка особового складу до оборонних операцій. Це означає, що звичні швидкі контратаки стають менш ефективними, а успіх залежатиме від можливості пробивати укріплені рубежі і нейтралізувати артилерійські вузли противника.

Наслідки для фронту та цивільного населення

Опора на позиційну війну підвищує ризики для цивільної інфраструктури і безпеки мирних жителів. Постійні артилерійські удари руйнують електромережі, водопостачання та транспортні артерії, ускладнюючи евакуацію та доставку гуманітарної допомоги. Зростає кількість мінно-вибухових загроз у прифронтових районах, що збільшує кількість випадків поранень серед цивільного населення навіть у відносно віддалених від лінії фронту населених пунктах.

На бойових позиціях це змушує оборонні підрозділи посилювати контрбатарейну боротьбу, розширювати можливості ППО та РЕБ, а також поліпшувати систему медичного забезпечення і евакуації поранених. Тривалі та інтенсивні обстріли виснажують особовий склад, що підвищує потребу в ротаціях, психологічній підтримці і додатковому навчанні. Водночас, з огляду на стійкість позицій противника, розвідка — і сухопутна, і безпілотна, і супутникова — набуває ключового значення для виявлення вразливих місць у системі оборони противника.

Рекомендації для держави та партнерів

У відповіді на ці виклики Україна і міжнародні партнери мають діяти системно. Насамперед необхідно нарощувати поставки засобів контрбатарейної боротьби, переносних та стаціонарних засобів ППО, засобів розмінування і мобільних ремонтних груп. Постачання протитанкових систем залишається пріоритетом, але також важлива підтримка у вигляді логістики — паливо, боєприпаси, запасні частини та інженерне обладнання.

Другий напрям — посилення підготовки сил оборони: навчання з ведення позиційної оборони, швидкої евакуації, протимінної підготовки та медичної допомоги на полі бою. Третій — інформаційна робота з населенням: доведення правил поведінки під час обстрілів, алгоритмів евакуації, інформації про мінну небезпеку і доступ до служб допомоги. Четвертий — дипломатичний та фінансовий тиск на підтримку обороноздатності Українани, щоб міжнародні партнерства забезпечували не лише зброю, а й стійку, передбачувану підтримку у вигляді сервісу, ремонту та постачання.

Аналітики ISW попереджають: оптимізація тактики не робить конфлікт менш руйнівним — вона може його затягнути. Тому критично важливо поєднувати оперативні заходи на полі бою з довгостроковими стратегіями зміцнення оборони та забезпечення життєдіяльності прифронтових територій.

Підсумовуючи, перехід противника до більш структурованої і витриманої форми позиційної війни вимагає від Українани гнучких і багаторівневих відповідей: від оперативного переоснащення та навчання військ до посилення цивільного захисту й міжнародної координації. Без тези роботи ризики для територіальної цілісності та безпеки мирних мешканців зростатимуть, а ціна зволікання буде високою.