Архіви: 5 000 киян загинули під «русской вєсною» 1918

Нове архівне розслідування проливає світло на події київської весни 1918 року — періоду, коли після зміни влади місто опинилося в епіцентрі насильства й позасудових розправ. На основі зібраних документів, закритих донесень, метричних записів та свідчень очевидців історики відновлюють хронологію перших трьох тижнів окупації, які стали часом масових убивств мирного населення.

Систематичний аналіз джерел — від церковних метричних книг до медичних свідчень — дозволив встановити, що в перші тижні після входу московитів до Києва число загиблих істотно перевищило звичні показники смертності. За підсумками зведення різнорідних даних дослідники називають цифру близько 5 000 жертв, що співпадає з описами сучасників і неповними публічними звітами того часу.

Архівні документи фіксують не лише кількості, але й характер дій: рапорти каральних загонів, накази місцевих комісарів, приватні листи і нотатки лікарів описують масові розстріли, позасудові страти й депортації. У низці текстів зустрічається відверта риторика насильства, зокрема фраза «смерть украінцам», що в документах постає як гасло або мотиваційний напис на броньовику одного з командирів — Муравйова. Такі свідчення підкреслюють, що в багатьох випадках йшлося про системну політику залякування й знищення опонентів, а не лише випадкові бойові інциденти.

Для формування кількісної оцінки дослідники поєднували кілька незалежних джерел: записи поховань на міських кладовищах, дані шпиталів і моргів, звіти Червоного Хреста, нотатки свідків та місцеві поліцейські протоколи. Один із ключових методів — порівняння реєстрів за період окупації зі звичайною статистикою попередніх років; надмірна смертність, вирахувана таким способом, дає кількісну оцінку втрат, пов’язаних із репресіями і безладом під час вступу військ.

Однак архіви не завжди дають повну картину. Частина документів була знищена або втрачена, інші — піддані цензурі чи фальсифікації. Свідчення очевидців іноді суперечать одне одному щодо місць і масштабів розстрілів. Тому результат — приблизна оцінка у районі 5 000 загиблих — є результатом зваженого зведення доступних матеріалів, а не беззаперечною констатацією. Подальші дослідження в передмістях та селах, ексгумації та опрацювання нових архівних надходжень можуть коригувати ці показники.

Архівні протоколи також дозволяють простежити географію трагедії: розстріли фіксуються на центральних вулицях, у підвалах адміністративних будівель, біля залізничних станцій, де скупчувались люди, що намагались евакуюватись. Окремі донесення називають прізвища місцевих командирів, відповідальних за каральні операції; у багатьох текстах повторюється ім’я Муравйова як символа жорстокої політики, що підсилює свідчення про системний характер терору.

Трагічні події весни 1918 року стали важливим чинником подальшої політичної радикалізації та мобілізації громадянського суспільства у Києві. Втрата великої кількості мирних мешканців посилила національний рух і формування суспільної пам’яті, де фактів насильства надають центрового значення. Нові архівні знахідки допомагають відновити імена жертв, локалізувати масові поховання і надати матеріал для наукових публікацій і меморіалізації.

Критично важливим є збереження об’єктивності при роботі з матеріалами: незалежні експерти, відкритий доступ до джерел і публікації методології підрахунків підвищують довіру до результатів. Лише комплексна робота — археологічні розвідки, ексгумації, аналіз медичних даних і системне опрацювання архівів — дозволить максимально наблизитися до історичної правди і вшанувати пам’ять постраждалих.

Це розслідування — частина більш широкого процесу повернення правди про події столітньої давнини. Документальні підтвердження політики терору, згадки про написи на техніці та свідчення очевидців формують важливі фрагменти загальної картини. Подальша робота з архівами, місцевими джерелами та міжнародними колекціями допоможе уточнити масштаби трагедії і забезпечити гідну пам’ять тим, хто загинув у перші тижні після входу московитів до Києва.