Наприкінці календарного року теми премій і додаткових виплат для керівників банків традиційно виходять у фокус медіа та громадської дискусії. Громадяни цікавляться, чому напередодні свят у деяких установах зростають витрати на винагороди топменеджменту, а експерти — як це впливає на управління ризиками та репутацію банків. У цій статті проаналізуємо, які фактори формують виплати правлінню, які орієнтовні суми згадуються у звітах та звідки беруться відмінності між держзакладеними і приватними установами.
Причини зростання виплат наприкінці рокуНаприкінці звітного періоду відбувається корекція планиованих результатів і нарахування річних премій. Часто це пов'язано з виконанням або перевищенням ключових показників, тому керівництво отримує додаткові кошти за доведені результати. Серед основних драйверів таких виплат експерти виокремлюють кілька факторів.
1. Виконання фінансових KPI. Якщо прибутковість, рентабельність або показники якості активів кращі за очікування, частина надприбутку направляється на мотивацію керівників.
2. Утримання кадрів у період нестабільності. На ринку праці для банківських топів існує конкуренція, тому збільшення пакетів компенсацій — інструмент утримання фахівців.
3. Одноразові винагороди за проекти. Закінчення важливих проєктів — наприклад, референдумних модернізацій IT‑інфраструктури або злиттів — часто супроводжується одноразовими виплатами.
4. Корпоративна політика та баланс інтересів акціонерів. У приватних установах моделі бонусів можуть бути більш гнучкими, тоді як у державних банків важлива прозорість і відповідність держполітиці.
Орієнтовні суми та різниця між установамиТочні цифри залежать від конкретного банку, розміру правління та індивідуальних контрактів. У відкритих звітах іноді вказують сумарні витрати на компенсації управлінської команди, іноді — середні річні виплати для одного члена правління. У великому комерційному банку річна винагорода одного члена правління може варіюватися від кількох сотень тисяч гривень до декількох мільйонів, якщо врахувати бонуси та довгострокові стимули.
В Україні такі дискусії часто пов'язують з відомими установами, зокрема з ПриватБанком та іншими топовими гравцями. У випадку приватних банків частка плаваючих виплат зазвичай вища, і тому ворох одноразових премій наприкінці року створює ефект космічних зарплат у медіапідсумках. Для держбанків, навпаки, важливо дотримуватися публічного контролю, але інколи й там виплати зростають через підвищене навантаження на менеджмент під час реструктуризацій або імплементації державних програм.
Ключові джерела різниці:
- Масштаб операцій і прибутковість. Великі мережі з більшим обсягом кредитного та депозитного бізнесу генерують більше ресурсів для винагород.
- Система мотивації. Часто в приватних структурах премії прив'язані до прибутку та індивідуальних KPI сильніше, ніж у державних.
- Регуляторні рамки і публічний контроль. Держбанки підлягають додатковим перевіркам та вимогам до розкриття, що іноді стримує надмірне зростання винагород, але не завжди.
Що варто вимагати від банків і регуляторівГромадська дискусія про виплати топменеджменту банків висвітлює потребу в більшій прозорості та зрозумілих критеріях нарахування винагород. По-перше, інвестори та вкладники мають право знати, за які результати платять. По-друге, держава та регулятори можуть встановлювати вимоги до розкриття інформації про систему мотивації та пороги, що обмежують непропорційні виплати у періоди кризи.
Пропозиції, які часто лунають у публічних обговореннях:
• Стандартизована звітність про винагороди. Вимога деталізувати фіксовану і змінну частини оплати для ключових посади в річних звітах.
• Прив'язка бонусів до довгострокових результатів. Щоб уникнути стимулювання короткострокових ризикових рішень, частку премій слід ковзати на кілька років.
• Публічне пояснення критеріїв нарахування. Зрозумілі KPI й алгоритми нарахування мінімізують підозри у непрозорості.
Питання того, скільки платять правлінню банків, має вирішуватися з урахуванням балансу інтересів: справедлива компенсація для збереження фахівців і одночасна відповідальність перед клієнтами та суспільством. Лише поєднання прозорих правил, адекватного нагляду й відкритої комунікації дозволить зменшити напругу навколо теми і підвищити довіру до фінансової системи.