УПЦ МП заперечує знання про підпільну проросійську школу

У Києві розгорівся конфлікт довіри між місцевою громадою, релігійною адміністрацією та державними інституціями через інформацію про нібито функціонування підпільної школа на території одного з монастирів. Мешканці прилеглих будинків та батьки дітей говорять про систематичні заняття з ідеологічним ухилом, тоді як офіційні представники громади запевняють, що до освітнього процесу не причетні. Цей матеріал узагальнює наявні свідчення, аналізує ризики і пропонує конкретні кроки для реагування.

За словами очевидців, заняття проводилися в підвальних приміщеннях та окремих келіях, доступ до яких у вечірні години був обмежений. Батьки описують структуру занять: уроки з історії та мови, де подачу фактів будують у форматі, що підсилює проросійська наративи. Нібито використовувалися друковані матеріали зі специфічними символами та твердженнями, які не відповідають державним програмам. Низка свідків стверджує про присутність «волонтерів з інших регіонів», що викликає питання щодо походження викладацького складу та джерел фінансування.

Ключові ризики, які називають експерти, — це можливість радикалізації підлітків, формування викривленого уявлення про історичні події та підготовка до інформаційних кампаній. Якщо підтвердяться факти використання навчальних матеріалів, що містять заклики або твердження, спрямовані на підрив національної єдності чи розпалювання ненависті, мова може йти про кримінальну складову.

Представники УПЦ МП у своїх заявах стверджують, що не організовували та не координували освітню діяльність у згаданих приміщеннях. Формула «можливо, люди просто прийшли» викликала критику з боку громадськості та фахівців з безпеки: вона не пояснює, як сторонні особи отримали доступ до внутрішніх приміщень і чому не було належного контролю доступу. Питань більше, ніж відповідей: хто відповідає за охорону монастиря, чи були оформлені договори на користування приміщеннями, чи складалися журнали відвідувань та чи проводилися внутрішні перевірки.

Правозахисники та журналісти наголошують, що формальні заперечення самі по собі не вирішують проблему. Потрібно встановити ланцюг відповідальності: організатори, модератори занять, джерела фінансування та канали поширення навчальних матеріалів. Без цього ризик повторення інциденту зберігається, а суспільна напруга — зростає.

Первинним завданням є незалежне і всебічне розслідування з участю правоохоронних органів, органів освіти та місцевої адміністрації. Необхідні перевірки доступу до культових споруд, аудит використання приміщень та експертиза навчальних матеріалів. Паралельно важливо провести опитування батьків і педагогів, щоб з'ясувати ступінь поширеності практик, які суперечать державним стандартам освіти.

Комісія має оцінити ризики для дітей і, за потреби, організувати психологічну підтримку та корекційні освітні програми. Місцева влада та громада повинні забезпечити прозорість процесу: результати перевірок мають бути оприлюднені, а винні — притягнуті до відповідальності згідно з законом. Також важливим є посилення режиму контролю за використанням приміщень у культових установах та впровадження чітких правил оренди і тимчасового користування.

У публічному просторі необхідно підтримувати діалог між релігійними структурами, батьками і освітянами, щоб відновити довіру. Релігійні громади мають показати готовність до співпраці: якщо частина приміщень дійсно використовувалася без відома керівництва, це має бути визнано відкрито з планом запобіжних заходів. Держава, у свою чергу, повинна гарантувати, що релігійна автономія не перетворюється на прикриття для діяльності, що загрожує національній безпеці та правам дітей.

Цей випадок демонструє, наскільки важливі системні механізми контролю за освітніми практиками навіть у межах релігійних інституцій. Громада має отримати чіткі відповіді на запитання про організаторів, програми та фінансування. Лише поєднання оперативних дій правоохоронців, прозорого громадського нагляду та посиленого освітнього контролю дасть змогу мінімізувати ризики та захистити дітей від маніпуляцій. Питання відповідальності — як юридичної, так і моральної — залишаються у центрі уваги й повинні вирішуватися у відкритому форматі.