Поплавський залишив посаду ректора Університету культури

Після тривалого періоду керівництва, що тривав понад три десятиліття, в одному з найвідоміших мистецько-освітніх закладів країни відбулася зміна на найвищій посаді. Цей крок став приводом для широкого обговорення в академічних колах, культурних спільнотах та в медіа: йдеться не лише про персоналії, а й про майбутнє освітньої програми, міжнародну співпрацю та збереження іміджу вишу. У матеріалі нижче — детальний огляд, хто прийшов на зміну, як відреагували студенти й викладачі, а також що сказав відомий політик щодо цього призначення.

Ім'я Михайло Поплавський неодноразово фігурувало у публічному полі як символ певної епохи в українській вищій освіті та культурі. Його довге правління супроводжувалося масштабними проектами, інвестиціями в інфраструктуру і публічними ініціативами, що робили університет помітним у медіапросторі. Рішення залишити посаду ректора стало для багатьох несподіванкою і водночас початком нового етапу для закладу.

На посаду керівниці призначено Олену Шевчук — позиція, що викликала як захоплення, так і скепсис у частини академічної спільноти. Олена Шевчук має академічний бекграунд у сфері культурології та управління проєктами; її називають людиною, яка вміє поєднувати повагу до традицій із прагненням до модернізації. Серед заявлених пріоритетів — оновлення освітніх програм, розвиток практичної підготовки для студентів творчих спеціальностей та активізація міжнародних зв'язків.

Суспільна реакція на відхід Михайла Поплавського і призначення Олени Шевчук була неоднорідною. Частина викладачів і студентів висловлювала вдячність за інвестиції в кампус і публічну впізнаваність університету; інші очікували на оновлення управлінських практик і більшу прозорість у процесах прийняття рішень. У соціальних мережах активно обговорювали, як зміна керівництва позначиться на стипендіальній політиці, програмах обміну та співпраці з індустрією.

Серед офіційних коментарів особливу увагу привернула заява Лісового. Він наголосив на важливості прозорих і демократичних процедур під час кадрових ротацій у провідних вишах та закликав до збереження академічних стандартів. За словами Лісового, ключове завдання — знайти баланс між збереженням ідентичності навчального закладу та впровадженням сучасних освітніх практик, які допоможуть випускникам бути конкурентноздатними на ринку праці. Політик також відзначив потенціал нової очільниці у справі налагодження діалогу між університетом і культурною індустрією.

Олена Шевчук оголосила про низку кроків, спрямованих на поступове оновлення: створення робочих груп з викладачів і студентів для ревізії навчальних планів, посилення практичної складової освітніх програм через партнерства з театрами, студіями та креативними агенціями, а також активне залучення міжнародних партнерів для обміну досвідом і стажувань. Важливо, що ці зміни анонсовані як поступові і погоджувані з усіма зацікавленими сторонами, що зменшує ризик різких конфліктів.

Невирішеним залишається питання подальшої ролі Михайла Поплавського у житті університету: сам він заявив про намір знову балотуватися на посаду, що може створити політичне та публічне напруження між попередньою адміністрацією і новим керівництвом. Експерти радять зафіксувати правила переходу повноважень, забезпечити прозорі процедури конкурсу на посаду ректора та підтримувати відкритий діалог зі студентською та викладацькою спільнотою.

Перехід влади — це також можливість переосмислити пріоритети: посилити академічну автономію, зробити ставку на якість освітніх програм і практику, а не лише на публічний імідж. Для Університету культури важливо зберегти набутий бренд, водночас адаптуючись до нових викликів — цифровізації освіти, конкуренції на міжнародному ринку та потреб роботодавців у креативних кадрах.

Зрештою, майбутнє вишу залежатиме від того, наскільки вдало нова команда зможе реалізувати проєкти, які поєднують академічну експертизу з практичною підготовкою, а також від того, наскільки ефективно буде налагоджено діалог між адміністрацією, викладачами, студентами й громадськістю. У цьому процесі позиція політиків, таких як Лісовий, може бути як підтримкою, так і джерелом додаткового тиску — усе залежатиме від форматів співпраці та готовності сторін до компромісів.