Операція навколо падіння режиму в Венесуела показала, що локальні конфлікти давно перестали бути лише регіональною справою — вони перетворюються на полігон для відпрацювання міжнародних стратегій. Те, як реагувала адміністрація Трамп, а також спостереження за поведінкою кремль дали підстави для дискусій: чи стане це зразком для політики «мир через силу», чи навпаки — частиною ширшої угоди між великими гравцями, де на кону опиняться інтереси інших держав, зокрема Україна? Щоб розібратися в наслідках і ризиках, ми звернулися до експерта-політолога Мережко, який окреслив ключові висновки та можливі сценарії розвитку подій.
Контекст і головні ризикиНа запитання про геополітичні сигнали, які послала криза в регіоні, Мережко відповідає, що головна сенсація — поєднання жорсткого тиску та дипломатичних інструментів. Дії щодо Мадуро продемонстрували, що зовнішня політика може базуватися на селективному застосуванні сили, але її межі визначаються міжнародним правом та ризиками ескалації. Для адміністрації Трамп це була можливість протестувати тактики тиску; для кремль — сигнал шукати нові способи стримування або досягнення домовленостей.
При цьому, за словами експерта, говорити про повноцінну доктрину «мир через силу» зарано: це радше тактичні операції в тих випадках, де наявні внутрішні розколи й сприятливий міжнародний контекст. Кожний кейс має власну динаміку — від географії до енергетичних інтересів — і не всі підходи можна автоматично переносити з одного регіону в інший.
Венесуельський прецедент і можливі наслідки для УкраїниЧи може венесуельський кейс стати шаблоном для тиску або торгу між великими державами на шкоду Україна? Мережко наголошує, що такі ризики існують, але реалізація залежить від низки факторів. Один сценарій — великі домовленості, у яких певні територіальні або політичні інтереси опиняються в «пакеті» для врегулювання. Інший сценарій — застосування сили або тиску вибірково, де Україна може стати об’єктом торгу лише за умови, що за неї будуть давати чіткі вигоди іншим сторонам.
Що стримує такі домовленості? Насамперед — громадська думка й інституції в США та ЄС, які можуть різко відреагувати на поступки, що підривають принципи суверенітету. По-друге, військово-стратегічні ризики: будь-яка спроба «обміняти» стабільність у Європі на вигоди в інших регіонах може призвести до непередбачуваної ескалації. І по-третє, сама внутрішня стійкість Україна: чим сильніша держава, тим дорожче її «купувати» в дипломатичних торгах.
Практичні висновки і рекомендаціїНа питання про конкретні кроки, Мережко радить посилити дипломатичну активність та розширювати коло партнерів. Це означає не лише тримати зв’язок із традиційними союзниками, але й шукати нові формати підтримки, які роблять можливу втручання або компроміс коштовними для потенційних контрагентів. Одночасно необхідно нарощувати обороноздатність і вести ефективну інформаційну кампанію, яка підвищує міжнародну легітимність українських позицій.
Експерт також підкреслює: важливо формувати державну стратегію, яка робить будь-які поступки у відносинах занадто дорогою ціною для тих, хто може пропонувати «угоди». Проактивна політика, робота із союзниками та підтримка внутрішньої консолідації суспільства — головні інструменти мінімізації ризику бути інструменталізованими на великій геополітичній шахівниці.
Наостанок Мережко зауважує, що прецеденти в різних частинах світу дають важливі уроки, але їх треба вчасно читати та адаптувати до національної реальності. Історія з Латинською Америкою — нагадування про те, що великі гравці тестують межі, а від України залежить, наскільки жорстко вона буде відстоювати свої інтереси і захищати свою незалежність.