Екоподаток в Україні не працює: медіа закликали до реформи заради вступу до ЄС

У суспільстві зростає занепокоєння: чинна система екоподатків в Україні фактично не виконує ролі інструмента для захисту довкілля та стимулювання «зеленої» трансформації. Замість цільового механізму, який би забезпечував стабільне фінансування для модернізації очисних споруд, зниження викидів і впровадження чистих технологій, він часто перетворюється на формальну статтю доходів, без прозорих механізмів розподілу та контролю результатів. Це викликає тривогу в експертів, громадськості та медіа, які наголошують: без серйозної реформи Україні буде складно відповідати стандартам ЄС.

Чому екоподаток не працює

Проблема полягає не в самому інструменті, а в його реалізації. Нарахування зборів за викиди або скиди мають сенс лише за умови чіткої прив'язки коштів до заходів з відновлення довкілля. Натомість часто гроші йдуть у загальний бюджет, а плани з модернізації залишаються декларативними. Відсутність публічних реєстрів, неузгодженість між центральною та місцевими владою, слабкий контроль — усе це підриває довіру бізнесу і громадськості.

Як наслідок, підприємства не отримують стимулів для інвестування в декарбонізацію, а громадяни не бачать поліпшення якості повітря чи води. Особливо постраждали промислові регіони, де забруднення залишається високим, а цільові програми для модернізації інфраструктури — формальними. Це ще більше віддаляє країну від євростандартів, які вимагають не лише існування податкових інструментів, а й доведеного ефекту їх застосування.

Що пропонують медіа і експерти

У відкритих матеріалах журналісти та аналітики наполягають на декількох принципових змінах. По-перше, потрібна прозорість: чіткі правила розподілу, публічний реєстр надходжень і витрат, регулярні звіти з вимірюваними показниками. По-друге, має з'явитися незалежний моніторинг, який би контролював цільове використання коштів і якість реалізації природоохоронних проєктів. По-третє, система ставок повинна бути диференційованою і прозоро прив'язаною до екологічного ризику — це стимулюватиме інновації, а не накопичення штрафів.

Журналісти також вказують на необхідність податкових стимулів для бізнесу: тимчасові пільги для інвестицій в енергоефективність, компенсації частини витрат на встановлення сучасних очисних технологій, грантові програми для малих і середніх підприємств. Такі інструменти дозволять перетворити екоподаток з карального механізму на каталізатор «зелених» інвестицій і створення робочих місць у сфері екотехнологій.

Конкретні кроки й ризики без реформи

Експерти пропонують кілька практичних і негайних кроків: встановлення прозорих цілей з прив'язкою до конкретних проєктів і KPI, створення публічного реєстру використання коштів, запуск незалежного аудиту і моніторингу, а також введення диференційованих ставок, що враховують реальний ризик для довкілля. Додатково — гармонізація національного законодавства з директивами ЄС у питаннях торгівлі викидами, промислового контролю та звітності.

Без цих змін є ризики: втрата міжнародної довіри, ускладнення процесу євроінтеграції, зниження інвестиційної привабливості та поглиблення екологічних проблем, що впливають на здоров'я населення і економіку. Водночас успішна реформа може стати мультиплікатором зростання: ефективне фінансування програм зменшить витрати на лікування хвороб, пов'язаних із забрудненням, підвищить конкурентоспроможність виробництва і створить робочі місця в секторі чистих технологій.

Сьогодні медіа продовжують тримати питання під увагою, закликаючи владу до діалогу з громадськістю, бізнесом і екологічними організаціями. Від політичної волі, прозорості і стратегічного бачення залежить, чи стануть надходження від екоподатку справжнім ресурсом для масштабних природоохоронних проєктів і наближення України до стандартів ЄС, чи залишаться черговою декларативною статтею в бюджеті.