Глава УГКЦ: у Ватикані довго недооцінювали російську пропаганду — що змінилося

Глава УГКЦ: у Ватикані довго недооцінювали російську пропаганду — що змінилося

За останні роки роль релігійних інституцій у світовій політиці стала набагато помітнішою. Це стосується не лише моральних позицій чи гуманітарної допомоги, а й питання інформаційної безпеки, впливу на суспільну думку та здатності протистояти маніпуляціям. Як зазначив очільник УГКЦ, тривалий час у Ватикані недооцінювали масштаби і методи розгортання російської пропаганди. Сьогодні відбувається переосмислення підходів: від класичної дипломатії до інтегрованих комунікаційних стратегій, які включають експертну аналітику, співпрацю з громадами та захист від дезінформації.

Що саме залишалося поза увагою

Раніше головні акценти церковної дипломатії були зосереджені на міждержавних відносинах, молитві за мир і посередництві у конфліктах. Але сучасний інформаційний простір виявив інші вразливості. Замість єдиноформатного підходу з’явилися випадки, коли російська пропаганда використовувала м’які інструменти — культурні проєкти, благодійні ініціативи, публічні виступи окремих служителів культу — щоб впроваджувати вигідні наративи. Ці меседжі маскувалися під аполітичні або гуманітарні мотиви, що ускладнювало їх своєчасне розпізнавання.

Крім того, історичні зв’язки між конфесіями і складні регіональні контексти створювали плацдарм для маніпуляцій: використовуючи болючі теми історії, міграції або мовного питання, зовнішні актори шукали місця розколу. Недооцінення ролі цифрових платформ, відсутність системного навчання для кліру з питань медіаграмотності і обмежена координація з місцевими громадами дозволяли дезінформації проникати глибше в церковні кола.

Які зрушення відбулися у підході Святого Престолу

Реакція Ватикану на виклики була поетапною, але цілеспрямованою. По-перше, посилилася увага до джерел інформації і до того, як релігійні меседжі можуть використовуватися у геополітичних цілях. Це означає більш жорстку перевірку партнерств, підвищену прозорість фінансування та відкритіші публічні заяви з питань миру і міжнародного права. По-друге, до роботи залучають фахівців з питань медіа, фактчекінгу та міжнародних відносин, почали практикуватися тренінги для священників і пасторів щодо розпізнавання маніпуляцій.

Також змінилася практика комунікації: дипломатія тепер поєднує традиційні релігійні практики з оперативною роботою в інформаційному полі. Це включає механізми швидкого реагування на хибні наративи, координацію з іншими християнськими інституціями та більш тісну співпрацю з діаспорними громадами, які часто першими фіксують інформаційний тиск. Такий підхід дозволяє не лише відбивати атаки, а й формувати позитивний, фактологічно підкріплений дискурс.

Наслідки для світу і для самої церкви

Визнання проблеми та системні кроки у її вирішенні мають низку практичних наслідків. По-перше, це підвищує захист прав людини та сприяє кращій підтримці біженців і постраждалих від конфліктів — адже точна інформація необхідна для координації гуманітарних зусиль. По-друге, активна позиція церковних центрів зміцнює їх авторитет у громадах: коли релігійні інституції відкрито протидіють дезінформації, вони зберігають довіру як моральний орієнтир.

У більш широкому сенсі увага до інформаційної війни стимулює розробку етичних стандартів у міжнародній комунікації та благодійній діяльності. Це також підсилює міжконфесійну співпрацю на фундаменті спільних цінностей — справедливості, милосердя та правди. Для самої церкви це означає необхідність адаптуватися: забезпечувати прозорість, навчати лідерів і підтримувати місцеві ініціативи, які можуть швидко реагувати на загрози.

Отже, зміни у ставленні до проблеми є важливим кроком назустріч більш свідомій ролі релігійних інституцій у сучасному світі. Вони свідчать про те, що крім молитви і пастирства, сьогодні потрібні конкретні навички в сфері медіаграмотності, аналітики і координації — аби захищати громади, сприяти миру і протидіяти масштабним інформаційним атакам.