Зоряна Білокрай
Втрата окремого джерела розвідданих НАТО може мати для України значно серйозніші наслідки, ніж здається на перший погляд. Йдеться не лише про припинення надходження певного масиву інформації, а й про можливе порушення цілого ланцюга аналітичної роботи, який допомагає своєчасно виявляти підготовку ударів, переміщення військ і зміни на полі бою. Полковник у відставці Сергій Грабський пояснив, чому неможливо назвати точну частку американських розвідданих у загальному обсязі інформації, яку отримує Україна, а також розповів, що необхідно зробити для зменшення залежності від партнерів.
За словами експерта, розвідка є складною системою, у якій різні види інформації постійно доповнюють один одного. Це можуть бути супутникові знімки, дані радіоелектронної розвідки, перехоплення комунікацій, інформація від агентурних джерел, спостереження безпілотників та повідомлення з відкритих джерел. Частина таких даних надходить безпосередньо від США, частина — від інших держав НАТО, а частину збирають українські структури. У багатьох випадках інформація проходить спільну обробку, тому відокремити внесок конкретної країни практично неможливо.
Чому частку американських розвідданих неможливо порахувати
Розвідувальна інформація не вимірюється лише кількістю повідомлень або супутникових знімків. Її значення визначається якістю, своєчасністю, точністю та здатністю впливати на рішення командування. Один короткий сигнал про підготовку ракетного запуску може виявитися важливішим за сотні другорядних повідомлень. Водночас цей сигнал часто неможливо використати без підтвердження з інших джерел.
Саме тому оцінка внеску Сполучених Штатів у відсотках була б умовною. Американські структури можуть надати первинні дані, після чого їх доповнюють розвідки європейських країн і українські аналітики. Інформація порівнюється, перевіряється та перетворюється на висновки, які використовуються для ухвалення військових рішень. У такій системі не завжди можна сказати, де закінчується внесок одного партнера і починається робота іншого.
Крім того, розвідувальні можливості партнерів не є сталими. Вони залежать від розташування супутників, тривалості польотів літаків-розвідників, технічного стану обладнання, політичних рішень і поточних пріоритетів країн. Навіть потужна держава не може одночасно контролювати всі регіони та всі види загроз. Тому втрата одного джерела не обов’язково означає повне зникнення інформації, але може створити прогалину, яку доведеться компенсувати іншими засобами.
Чим небезпечна втрата важливого джерела
Грабський наголошує, що критичним є не тільки сам факт втрати джерела, а й те, яку саме функцію воно виконувало. Якщо певний канал забезпечував раннє попередження про підготовку масованих ракетних атак, його відсутність може скоротити час на реакцію. Якщо йшлося про спостереження за конкретним районом, командування може тимчасово втратити цілісне уявлення про ситуацію. Коли джерело допомагало перевіряти інші повідомлення, зростає ризик помилкових оцінок або запізнілих рішень.
Особливо небезпечним є поєднання кількох проблем. Наприклад, зниження обсягу супутникового спостереження може збігтися з активним використанням противником засобів маскування, радіоелектронної боротьби та дезінформації. У такому разі українська сторона отримує менше достовірних сигналів, а російські війська можуть отримати додатковий час для переміщення техніки, накопичення боєприпасів або підготовки наступальних дій.
Водночас не варто сприймати розвіддані партнерів як єдине джерело інформації про ситуацію на фронті. Україна має власні можливості, які за роки війни суттєво посилилися. Йдеться про аеророзвідку, безпілотні комплекси, радіоелектронний контроль, роботу спеціальних служб, дані з передової та аналіз відкритих джерел. Проте масштаби сучасної війни потребують постійного розширення цих можливостей, адже жодна система не може повністю замінити іншу.
Як зменшити залежність від партнерів
Зменшення залежності від іноземної розвідки не означає відмову від співпраці з союзниками. Навпаки, обмін даними залишається важливою перевагою України. Однак власна розвідувальна спроможність має бути достатньою для того, щоб у разі зміни політичної ситуації, технічних обмежень або втрати окремого джерела країна не залишалася без необхідної інформації.
Першим напрямом має стати розвиток національного супутникового угруповання та доступу до комерційних космічних знімків. Власні й придбані супутникові дані дозволяють контролювати райони зосередження військ, логістичні маршрути, аеродроми, склади та позиції протиповітряної оборони. Важливо не лише отримувати зображення, а й мати достатню кількість фахівців та програмних рішень для їх швидкого аналізу.
Другим напрямом є масштабування виробництва безпілотників різних типів. Розвідувальні дрони ближньої дії забезпечують підрозділи інформацією безпосередньо на полі бою, тоді як далекі безпілотні комплекси можуть допомагати стежити за об’єктами в глибокому тилу противника. Окреме значення мають системи, здатні працювати в умовах активного застосування засобів радіоелектронної боротьби.
Не менш важливим є розвиток радіоелектронної та радіотехнічної розвідки. Вона дає змогу виявляти роботу командних пунктів, систем зв’язку, радарів і засобів наведення. Поєднання таких даних із супутниковою інформацією та повідомленнями з передової дозволяє створювати більш точну картину. Саме інтеграція різних джерел, а не ставка на один технологічний напрям, робить розвідувальну систему стійкою.
Окремо необхідно інвестувати в аналітику, підготовку кадрів і захист інформаційної інфраструктури. Навіть найсучасніші сенсори не принесуть користі, якщо дані обробляються повільно або потрапляють під вплив кібератак. Україна має розвивати власні центри аналізу, автоматизовані системи зіставлення інформації та механізми швидкої передачі перевірених висновків військовим підрозділам.
Експерт підкреслює: головним завданням є створення багаторівневої системи, у якій відсутність одного каналу не паралізує ухвалення рішень. Партнерська допомога залишатиметься надзвичайно цінною, але Україна повинна поступово переходити від ролі переважно отримувача даних до ролі повноцінного учасника міжнародного розвідувального обміну. Це потребує тривалих інвестицій, технологічної кооперації та чіткої державної стратегії.
Отже, втрата джерела розвідданих НАТО є критичною не через можливість миттєвої інформаційної ізоляції, а через ризик появи сліпих зон, скорочення часу на реакцію та зниження точності прогнозів. Визначити конкретну частку американської розвідки неможливо, оскільки сучасна система працює як взаємопов’язана мережа. Водночас посилення власних супутникових, безпілотних, радіоелектронних і аналітичних спроможностей може зробити Україну стійкішою до будь-яких змін у підтримці партнерів.