Ірма Шелест
Європейські країни опинилися перед загрозою, до якої їхні системи безпеки тривалий час не були повністю готові. Росія використовує не лише відкриту військову силу, а й широкий набір прихованих методів: диверсії, кібератаки, політичний тиск, дезінформацію, вербування агентів і залякування противників. На думку дослідника росії Кіра Джайлза, проблема полягає не тільки в масштабі цих дій, а й у тому, що європейські суспільства досі не завжди усвідомлюють рівень небезпеки.
Експерт пояснив, чому інформація про реальні зміни у сфері безпеки в європейських державах часто не розголошується. Уряди побоюються, що надмірна відкритість може допомогти російським спецслужбам визначити вразливі місця, зрозуміти логіку контрзаходів і скоригувати власні операції. Водночас суспільство, яке не бачить повної картини, може помилково вирішити, що загроза перебільшена або вже минула.
Чому Європа не готова до російської моделі протистояння
Європейська безпекова система формувалася в умовах, коли основним ризиком вважалася масштабна війна між державами. Значна частина процедур була орієнтована на традиційні військові сценарії, дипломатичні конфлікти та економічне суперництво. Росія ж активно поєднує різні інструменти, діючи нижче порогу відкритої війни. Саме це ускладнює своєчасну відповідь.
Кібератака на державну установу, підпал об’єкта критичної інфраструктури, поширення панічних повідомлень у соціальних мережах або спроба вплинути на виборчий процес можуть виглядати як окремі інциденти. Однак у сукупності вони здатні стати частиною скоординованої кампанії. Російські спецслужби та пов’язані з ними структури розраховують на те, що демократичні країни довго перевірятимуть докази, сперечатимуться щодо реакції та уникатимуть жорстких рішень через страх ескалації.
Кір Джайлз звертає увагу на принципову різницю у підходах. Для авторитарної системи людські втрати, репутаційні ризики та порушення міжнародних норм не є такими стримувальними чинниками, як для демократичних держав. Кремль може діяти агресивно, заперечувати очевидне, використовувати підставних осіб і навмисно залишати простір для сумнівів. Європейські уряди часто змушені працювати в умовах високих стандартів доказовості, юридичних обмежень і необхідності переконувати громадян у законності кожного кроку.
Ця асиметрія створює небезпечну перевагу для Москви. Якщо напад або диверсія не супроводжуються негайною і публічною відповіддю, російська сторона може сприйняти це як сигнал слабкості. Водночас європейські країни не завжди можуть відкрито розповісти про всі вжиті заходи, адже йдеться про роботу розвідки, захист агентів, технічні можливості та методи спостереження.
Секретність як необхідність і проблема
Нерозголошення деталей посилення безпеки має логічне пояснення. Якщо уряд повідомить, які саме об’єкти охороняються, скільки фахівців залучено, якими каналами відстежують підозрілу активність і як реагують на диверсії, ця інформація може бути використана проти самої держави. У таких умовах частина рішень залишається невидимою для громадськості.
Йдеться про посилення охорони транспортних вузлів, енергетичних об’єктів, портів, телекомунікаційних мереж і державних установ. У багатьох країнах переглядають правила доступу до критично важливих систем, посилюють перевірки персоналу, удосконалюють обмін даними між спецслужбами та поліцією. Окрему увагу приділяють захисту підводних кабелів, супутникової інфраструктури, систем управління та цифрових платформ.
Однак надмірна секретність може мати і негативні наслідки. Громадяни не розуміють, чому влада ухвалює певні рішення, через що зростає простір для чуток і російської пропаганди. Кремль активно використовує будь-яку невизначеність, щоб поширювати твердження про нібито підготовку Європи до нападу, втрату прав і свобод або приховування масштабних криз.
Тому перед урядами стоїть складне завдання: захистити оперативну інформацію, але водночас переконати суспільство, що загрози оцінюються серйозно. Експерти вважають, що для цього не обов’язково розкривати конкретні методи роботи. Влада може пояснювати загальні принципи, повідомляти про результати розслідувань, розповідати про підготовку цивільного захисту та регулярно інформувати людей про правила поведінки під час надзвичайних ситуацій.
Якою має бути відповідь європейських держав
Протидія російським операціям не може обмежуватися лише посиленням охорони окремих об’єктів. Європі потрібна комплексна політика, яка об’єднає військові, розвідувальні, дипломатичні, економічні та суспільні інструменти. Важливо, щоб держави швидше обмінювалися інформацією про підозрілі дії, не чекали беззаперечних доказів у кожному випадку та могли спільно реагувати на загрози.
Окремим напрямом має стати боротьба з дезінформацією. Йдеться не про заборону будь-яких незручних думок, а про виявлення організованих кампаній, фальшивих акаунтів, мереж впливу та повідомлень, спрямованих на розкол суспільства. Люди мають отримувати доступ до зрозумілих і перевірених пояснень, особливо під час криз, виборів або резонансних подій.
Не менш важливою є підтримка України, яка вже багато років протистоїть російській агресії та фактично накопичила унікальний досвід боротьби з гібридними атаками. Українські фахівці добре знають, як працюють російські інформаційні операції, як змінюються методи кібератак і якими можуть бути перші ознаки підготовки диверсій. Європейські держави можуть використати цей досвід для зміцнення власної стійкості.
За оцінкою Кіра Джайлза, головна небезпека полягає в тому, що росія може сприйняти обережність Європи як нездатність захищатися. Саме тому реакція на агресивні дії має бути не хаотичною, а послідовною. Санкції, кримінальні розслідування, висилання причетних до шпигунської діяльності осіб і посилення контррозвідки повинні доповнювати одне одного.
Європа не може розраховувати лише на те, що російські атаки не досягнуть масштабів відкритої війни. Сучасне протистояння вже відбувається в інформаційному, цифровому, економічному та політичному просторах. Відсутність публічних заяв про всі заходи безпеки не означає бездіяльності, але суспільство має бачити загальний напрямок державної політики. Лише поєднання захищеної інфраструктури, професійної розвідки, міжнародної координації та стійкого громадянського суспільства здатне позбавити кремль переваги, яку він отримує завдяки страху, невизначеності та повільній реакції Заходу.