Дата публікації Новини Давосу: університетам слід готуватися до зміни моделі "навчання-робота" – Інна Костиря 31.01.26 13:37
Переглядів статті Новини Давосу: університетам слід готуватися до зміни моделі "навчання-робота" – Інна Костиря 24

Новини Давосу: університетам слід готуватися до зміни моделі "навчання-робота" – Інна Костиря

Поділитися цією новиною в Facebook Поділитися цією новиною в Twitter Поділитися цією новиною в Twitter

Підсумки останніх дискусій на економічному форумі в Давосі вкотре акцентували увагу на необхідності трансформації системи вищої освіти. За словами Інни Костирі, проректорки одного з провідних вишів України, сучасні освітні моделі більше не відповідають швидкозмінним вимогам ринку праці та технологічного прогресу. Сьогодні ключовим завданням є створення гнучкої системи, де навчання-робота стає безперервним процесом — поєднанням заробітку, практики та постійного професійного розвитку.

Чому необхідно переглянути підходи до освіти

Темп інновацій і реформацій в економіці істотно випереджають оновлення програм у багатьох університетах. Це створює розрив між тим, що викладають у лекційних аудиторіях, і тим, що потрібно роботодавцям уже сьогодні. Саме тому університети повинні переходити від суто теоретичної підготовки до моделей, які інтегрують практичні завдання та оплачувані види діяльності у навчальний процес. Такий підхід не лише підвищить конкурентоспроможність випускників, але й посилить роль вищих навчальних закладів як драйверів регіонального розвитку та інновацій.

Крім технічних компетенцій, роботодавці цінують адаптивність, навички командної роботи та здатність швидко опановувати нові інструменти. Тому в основу нової моделі має лягти принцип безперервності: підготовка фахівця не завершується дипломом, а стає початком довготривалої професійної траєкторії, в основі якої — можливість постійно оновлювати навички.

Як може виглядати інтеграція навчання і роботи на практиці

Практична реалізація передбачає кілька взаємопов'язаних стратегій. По-перше, розвиток партнерств між університетами і бізнесом: спільні програми, де навчальні модулі формуються разом з роботодавцями, а студенти виконують оплачувані проєктні завдання у реальних командах. По-друге, впровадження модульної та кредитної системи, яка дозволяє комбінувати академічні курси з робочим досвідом, зменшуючи бар’єри для тих, хто одночасно працює і навчається.

Третій елемент — створення ефективних платформ для менторства та мікрокреденціалів, що визнаються на ринку праці. Менші, концентровані курси можуть швидко оновлюватися відповідно до технологічних змін, а сертифікати таких програм стануть додатковим доказом актуальності навичок. Важливо також стимулювати викладачів до постійного професійного зростання, адже сучасний навчальний дизайн вимагатиме від них опанування нових методик і цифрових інструментів.

Кроки для українських вишів і державних інституцій

Українські освітні заклади можуть почати з поетапних змін. Перший крок — аудит навчальних програм і виявлення ключових розривів з потребами роботодавців. Далі — запуск пілотних ініціатив з партнерами-роботодавцями, де студенти отримують оплачувані стажування або проєктні місця, що враховуються в академічній траєкторії. Важливо також розробити механізми визнання професійного досвіду як частини освітньої кваліфікації.

Державна підтримка у вигляді грантів, податкових пільг для компаній, які співпрацюють з університетами, та стандартизації мікрокреденціалів зробить партнерства більш привабливими. Не менш важливим є забезпечення доступності таких можливостей для студентів з регіонів та малозабезпечених родин — соціальна компонента має бути невід’ємною частиною трансформації.

Варто також розвивати цифрову інфраструктуру університетів: платформи для дистанційної освіти, інтегровані системи управління курсами та бази для аналізу навичок випускників. Це дозволить швидше реагувати на зміни ринку і пропонувати релевантні освітні траєкторії.

Позиція Інни Костирі підкреслює, що перехід до моделі, яка справді поєднує навчання і роботу, вимагає системних змін і тісної координації між університетами, бізнесом і державними структурами. Ті навчальні заклади, що вчасно адаптуються, зможуть не лише підвищити якість підготовки фахівців, а й стати центрами інновацій, які генерують економічний ефект для країни. У підсумку, ключ до успіху — інтеграція, гнучкість і орієнтація на постійне оновлення компетенцій, які дозволять фахівцям залишатися затребуваними у швидко змінному світі.