Сергій Пономарьов
У центрі уваги української політики знову опинилися володимир путін, Дональд Трамп і Сі Цзіньпін. Їхні рішення та публічні заяви безпосередньо впливають на перебіг російсько-української війни, міжнародну підтримку Києва й майбутнє системи безпеки в Європі. Журналіст і публіцист Віталій Портников наголошує: Україна не може сприймати протистояння лише як конфлікт між двома державами, адже йдеться про значно ширше змагання моделей світового порядку.
За його оцінкою, кремль тривалий час розглядав українську державність як тимчасове явище, а українське керівництво — як інструмент, який можна усунути силою або політичним тиском. Саме тому твердження про те, що Кремль планував, що Зеленський стане останнім президентом України, варто розуміти не лише буквально. Йдеться про намір російського керівництва знищити незалежну українську політичну систему та повернути країну до стану контрольованої території.
Який план кремля побачив Портников
Повномасштабне вторгнення росії у 2022 році мало на меті не просто захоплення окремих регіонів. За логікою кремля, швидкий удар мав спричинити розпад української державної вертикалі, втечу керівництва, паніку серед населення та появу лояльної до Москви адміністрації. У такому сценарії Володимир Зеленський справді міг стати останнім демократично обраним президентом України, після чого країна втратила б можливість самостійно визначати власний політичний курс.
Однак цей розрахунок не справдився. Українська армія зупинила наступ на Київ, суспільство зберегло стійкість, а державні інституції продовжили працювати навіть в умовах масштабної війни. Саме ця обставина стала одним із головних провалів російської стратегії. Кремль очікував швидкої капітуляції, але зіткнувся з організованим опором і міжнародною підтримкою України.
Портников звертає увагу, що для російського керівництва проблема полягає не лише в особі чинного президента. Москва заперечує саме право українців обирати власну владу, змінювати її та будувати державу без погодження з кремлем. Тому навіть можливі дискусії про майбутні вибори в Україні не повинні відволікати від головного питання: чи матиме українське суспільство безпечні умови для вільного волевиявлення та чи збереже держава суверенітет.
Роль Трампа у новій міжнародній реальності
Окрему увагу в аналізі Портникова привертає Дональд Трамп. Його політичний стиль передбачає прагматичний підхід до міжнародних відносин, коли безпекові рішення можуть розглядатися крізь призму політичної вигоди, економічних інтересів і внутрішнього електорального порядку денного. Для України це створює додаткову невизначеність, оскільки американська підтримка залишається одним із ключових чинників стримування росії.
Будь-які заяви про можливе завершення війни мають оцінюватися не за формулюваннями, а за реальними наслідками. Якщо домовленості передбачатимуть винагороду агресору, обмеження української обороноздатності або фактичне визнання окупації, це не стане справжнім миром. Такий підхід може лише відкласти новий етап війни й переконати кремль у тому, що силове захоплення територій є ефективним способом досягнення політичних цілей.
Для Києва важливо зберігати суб’єктність у будь-яких переговорах. Україна не може бути об’єктом домовленостей між великими державами, адже саме українці платять найвищу ціну за рішення, які ухвалюються у Вашингтоні, Москві чи інших столицях. Підтримка Сполучених Штатів і партнерів має посилювати здатність України захищатися, а не підштовхувати її до односторонніх поступок.
Чому Сі Цзіньпін також впливає на майбутнє війни
Китайський лідер Сі Цзіньпін відіграє окрему роль у глобальному протистоянні. Пекін намагається демонструвати позицію відповідальної великої держави, водночас зберігаючи стратегічні відносини з Москвою. Китай не зацікавлений у неконтрольованому розширенні війни, але й не прагне швидкого послаблення росії, яка залишається важливим партнером у протистоянні із Заходом.
Саме тому китайська дипломатія може підтримувати риторику про мир, не створюючи достатнього тиску на кремль для припинення агресії. Для Пекіна українська війна є частиною ширшого процесу зміни світового балансу. Чим довше триває конфлікт, тим більше ресурсів і політичної уваги США та Європи він потребує. Це відповідає інтересам тих держав, які прагнуть послабити вплив Заходу.
Водночас Україна не може будувати свою стратегію на очікуванні, що хтось із глобальних гравців добровільно вирішить її проблеми. Позиція путіна, Трампа і Сі Цзіньпіна може змінюватися залежно від обставин, але український інтерес залишається незмінним: збереження незалежності, територіальної цілісності та права самостійно визначати майбутнє.
Головний висновок Портникова полягає в тому, що Україна повинна враховувати всі наслідки глобального протистояння, а не сподіватися на один дипломатичний сценарій. Навіть припинення активних бойових дій не гарантує завершення російської загрози. Кремль може використовувати політичний тиск, дезінформацію, економічні атаки, кібератаки та спроби розколоти українське суспільство.
Тому майбутнє України залежатиме не лише від рішень окремих лідерів, а й від здатності держави зміцнювати інституції, підтримувати армію, розвивати оборонну промисловість і зберігати єдність громадян. Питання про те, чи стане Володимир Зеленський останнім президентом України, було частиною російського задуму, але український опір цей задум зруйнував. Тепер завдання полягає в тому, щоб не дозволити кремлю реалізувати його в іншій формі — через виснаження країни, нав’язування залежності або руйнування демократичних правил.
Україна входить у період, коли міжнародна підтримка може змінюватися, а традиційні гарантії безпеки вже не сприймаються як безумовні. Саме тому Києву необхідно діяти одночасно на військовому, дипломатичному та внутрішньополітичному напрямках. Від цього залежить не лише завершення нинішньої війни, а й те, якою буде Україна після неї — незалежною державою з власним голосом чи територією, долю якої намагатимуться вирішувати інші.