Рютте: «Ми не хотіли б другого Будапешта чи Мінська» — виклик гарантіям безпеки України

Прем’єр-міністр Нідерландів своїми словами підняв ключове питання: як зробити міжнародні гарантії для Українам дійсно ефективними та захищеними від повторення минулих помилок. Суть тез Рютте — уникнути ситуацій, коли домовленості залишаються деклараціями без механізмів примусу, — стала початком широкої дискусії серед експертів, дипломатів і громадянського суспільства про те, якими мають бути наступні кроки з формування системи безпеки для нашої держави.

Рютте: «Ми не хотіли б другого Будапешта чи Мінська» — виклик гарантіям безпеки України

Звернення Рютте акцентує увагу на тому, що слова самі по собі не врятують територіальну цілісність. Історичні приклади, серед яких часто згадують Будапештський меморандум та результати Мінських домовленостей, показують: без чіткої юридичної, політичної та військової складової будь-які гарантії можуть виявитися неповноцінними. Саме тому нині йдеться про пошук формули, яка поєднає швидкість реакції, прозорість процедур і реальні інструменти захисту.

Критична думка зосереджена на трьох вимірах: довірі між сторонами, надійності міжнародних механізмів та здатності глобальних організацій діяти оперативно. Без усунення слабких місць попередніх угод ризик повторення ситуацій, коли порушення не тягне за собою невідворотних наслідків, залишається високим. Для Україна це означає необхідність обговорення формату гарантій, які б мали як політичну вагу, так і юридичну силу.

Механізми контролю і уроки минулого

Одне з головних занепокоєнь — відсутність автоматичних і прозорих механізмів реагування на порушення. Досвід Будапешта 1994 року свідчить про те, що політичні обіцянки без чітких санкційних алгоритмів можуть не спрацювати у критичний момент. Аналогічно, реалізація Мінських домовленостей продемонструвала складність контролю за дотриманням умов на місцях без достатніх мандатів для міжнародних місій та без ефективних тригерів для міжнародної реакції.

Експерти пропонують кілька практичних інструментів: юридично обов’язкові багатосторонні угоди з чітко прописаними зобов’язаннями, механізми міжнародних інспекцій, присутність моніторингових місій з мандатом на швидке інформування Ради Безпеки чи іншої уповноваженої структури, а також попередньо узгоджені санкційні пакети, що вмикаються автоматично при фіксації порушення. Такі підходи можуть гарантувати, що країни-підписанти не зможуть відступати від своїх зобов’язань без політичної та економічної вартості.

Крім того, пропонується розглянути варіант створення фондів швидкого реагування для відновлення обороноздатності та економіки у випадку агресії, а також мультинаціональних підрозділів стримування, які могли б бути розгорнуті за домовленістю для захисту суверенітету постраждалої держави. Всі ці елементи покликані зменшити ризик того, що міжнародні гарантії залишаться лише словами.

Роль НАТО та міжнародних партнерів

У своїх заявах генсек НАТО підкреслював готовність альянсу підтримувати Україна у різних форматах — від постачання озброєнь і навчання до посилення оборонних можливостей країн-сусідів. Разом з тим необхідність узгоджених політичних рішень всіх членів блоку залишається фактором, який визначає масштаб і терміни такої підтримки. НАТО може надати не лише технічну допомогу, але й стати платформою для створення колективних механізмів безпеки з чіткими процедурами реагування.

Водночас національні інтереси окремих держав-членів та внутрішні політичні цикли впливають на швидкість ухвалення рішень. Саме тому Рютте і ряд інших лідерів закликають до поєднання політичної волі з конкретними юридичними рамками, щоб міжнародні гарантії могли функціонувати незалежно від змін у внутрішній політиці країн-партнерів.

Пошук балансу між оперативними заходами та довгостроковими структурами безпеки залишається головним завданням. Можливі варіанти включають багатосторонні угоди з фіксованими механізмами реагування, двосторонні договори про оборонну допомогу, а також створення міжнародних інституцій, що контролюватимуть виконання зобов’язань і матимуть право ініціювати санкції або інші заходи у разі порушення.

Зрештою, ключовим чинником успіху будь-якого плану є довіра — як між державами, так і між урядами та суспільствами. Якщо світова спільнота здатна перетворити уроки Будапешта і Мінська на практичні рішення з перевіреними механізмами, це створить новий рівень безпеки для Україна та посилить міжнародну архітектуру захисту. Якщо ні — ризик повторення історичних помилок залишиться на порядку денному.

Поки триває процес формування таких гарантій, важливо, щоб дискусія була публічною, прозорою і включала експертні оцінки, моделі реагування та чіткі юридичні формулювання. Від цього залежатиме не лише здатність протистояти новим загрозам, але й довгострокова стійкість системи міжнародної безпеки в цілому.