Росію спіткала найглибша кадрова криза у медицині за останні 65 років – ЦПД

Останні аналітичні матеріали, опубліковані експертами ЦПД, свідчать про критичну нестачу персоналу в системі охорони здоров'я однієї з найбільших країн світу. Це явище вже перестало бути локальним перебоєм і перетворюється на довгострокову структурну проблему, що впливає на доступність та якість медичної допомоги для мільйонів людей. У статті розглянемо основні причини, відчутні наслідки та реальні шляхи виходу з кризи, а також роль зовнішньої підтримки і внутрішніх реформ.

Причини, що призвели до дефіциту кадрів

Комплекс факторів сформував сприятливе підґрунтя для наростання кадрової кризи. По-перше, демографічні зміни — старіння населення та зменшення припливу молодих спеціалістів у медичну галузь — істотно скоротили внутрішній резерв медичних кадрів. По-друге, на тлі низьких зарплат та обмежених перспектив кар’єрного росту значна частина молодих лікарів і медсестер обирає працю за кордоном або переходить у приватний сектор та суміжні галузі, де умови кращі.

Додатково посилилися проблеми, пов'язані з робочим навантаженням і вигоранням: пандемія COVID-19 і наступні хвилі навантажили систему до межі, виявивши слабкі місця у кадровому плануванні. Адміністративні бар'єри, недостатнє фінансування первинної ланки, а також нерівномірний розподіл ресурсів між регіонами призвели до того, що віддалені та сільські території залишилися без адекватної медичної підтримки.

Наслідки для системи охорони здоров'я та населення

Недостатня кількість кваліфікованих фахівців має низку конкретних негативних наслідків. Час очікування на прийом і діагностику зростає, доступ до спеціалізованих процедур звужується, а існуючі лікарі працюють у режимі постійного перевантаження. У підсумку це відбивається на показниках здоров'я населення: зростає ризик ускладнень при хронічних захворюваннях, збільшуються випадки пізньої діагностики та зростає смертність від хвороб, які можна було б попередити при своєчасній допомозі.

Окрема проблема — втрата практичного досвіду. Велика частка старших фахівців виходить на пенсію або змінює профіль, і механізми передачі знань ослаблені. Це створює ризик тривалого зниження якості медичних послуг, навіть якщо технічні засоби та цифрові рішення розвиваються. Телекомунікації та електронні сервіси допомагають, але не замінюють необхідності в живих кваліфікованих спеціалістах.

Шляхи подолання кризи та роль міжнародної допомоги

Вирішення проблеми потребує комплексного підходу. По-перше, необхідно підвищити привабливість роботи в системі медицини через конкурентні заробітні плати, систему бонусів для працівників у віддалених регіонах і соціальні гарантії. По-друге, інвестиції в освіту — розширення місць у резидентурі, підготовка і перепідготовка медперсоналу, програми менторства й безперервної професійної освіти — дозволять швидше компенсувати дефіцит.

Окрім цього, варто впроваджувати організаційні реформи: зменшення адміністративного навантаження на клінічний персонал через цифровізацію процесів, реорганізація маршрутів пацієнтів і делегування частини задач середньому медперсоналу. Розвиток телемедицини може зменшити географічну нерівність доступу, але потребує сумісного підходу до стандартів та якості послуг.

Міжнародна співпраця здатна прискорити відновлення кадрового потенціалу — програми обміну, спільні освітні ініціативи й технічна допомога допомагають підвищувати кваліфікацію. Проте імпорт робочої сили має бути контрольованим, щоб не стимулювати інтенсивніші потоки виходу спеціалістів за кордон. Ключове завдання — створити умови, за яких фахівці обиратимуть залишатися і розвиватися всередині країни.

Насамкінець, успіх залежить від злагоджених дій влади, професійних асоціацій і місцевих спільнот. Комплекс подій, що призвів до нинішньої ситуації, можна подолати лише при послідовних реформах, орієнтованих не на тимчасові заходи, а на довгострокове зростання кадрового потенціалу та підвищення якості медичних послуг. Інакше ризики зачеплять не лише систему охорони здоров'я, а й загальну соціально-економічну стабільність суспільства.