«Це дуже дивує». Катерина Павленко назвала головну відмінність між європейським та українським шоу-бізнесом

Інтерв'ю з фронтвумен гурту Go_A викликало широку дискусію в медіа та серед професіоналів індустрії: Катерина Павленко відверто висловилася про те, чому українська музична сцена помітно відрізняється від європейської. Її слова про те, що "це дуже дивує", стали приводом не лише для коментарів, а й для аналізу системних проблем, які гальмують розвиток молодих талантів в Україні. У цьому матеріалі розглядаємо конкретні відмінності, що їх назвала артистка, причини таких явищ та практичні кроки, які можуть змінити ситуацію.

«Це дуже дивує». Катерина Павленко назвала головну відмінність між європейським та українським шоу-бізнесом

За словами Катерина Павленко, ключова різниця полягає не лише в професійному рівні виконавців, а передусім у культурі підтримки і структурі індустрії. У багатьох європейських країнах існують налагоджені механізми менторства, грантові програми, відкриті конкурси та прозорі умови контрактів, що дозволяє молодим артистам розвиватися без постійного страху експлуатації або залежності від вузького кола промоутерів. Натомість в Україні, за її спостереженнями, домінують практики, які часто можна охарактеризувати як токсичність: непрозорі домовленості, тиск на моральне та психічне здоров'я, відсутність системної підтримки для творчих проєктів.

Це проявляється в різних формах — від формуватися закритих кіл впливу, де радійні ротації та фестивальне місце залежать від особистих зв'язків, до контрактів з односторонніми умовами та небажанням інвестувати в довготривалі кар'єри новачків. Такі умови часто змушують артистів обирати між творчістю і виживанням, а також підштовхують до пошуку можливостей за кордоном, де інфраструктура для розвитку музики більш розвинена.

Причини і наслідки: від історії до сучасних викликів

Причини описаної токсичності комплексні. Історичні й економічні фактори відіграють важливу роль: ринок невеликий, інвестиції обмежені, а конкуренція за видимість жорстка. До цього додаються культурні установки, де швидкий успіх інколи цінується більше за поступове професійне зростання. Також важливу роль відіграють медіа-структури та власники платформ, які визначають, які артисти отримають доступ до просування.

Як пояснює Катерина Павленко, у Європі частіше працюють механізми, що захищають права музикантів: від дієвого авторського права до системи підтримки через державні та приватні гранти. Там звичні практики співпраці між школами, резиденціями, фестивалями і музичними платформами, які створюють екосистему для експериментів. В Україні відсутність таких стабільних інструментів змушує багатьох артистів обирати короткострокові компроміси або еміграцію творчих завдань за кордон.

Наслідки помітні не лише на рівні окремих кар'єр: нестача підтримки веде до втрати різноманіття культурного продукту, до меншої кількості інноваційних проєктів та до пригніченого середовища для творчих спільнот. Коли молоді артисти не отримують належного супроводу і захисту, зростає ризик вигорання, відмови від ризикованих, але важливих для культури експериментів, і як результат — уповільнення розвитку галузі загалом.

Що може змінити ситуацію: практичні кроки та роль суспільства

Катерина Павленко наголошує: зміни можливі, але потребують комплексного підходу. Потрібні реформи в кількох напрямках одночасно. По-перше, розвиток прозорих механізмів фінансування — державні та приватні гранти, фонди підтримки мистецтв, які будуть відкриті для молодих виконавців. По-друге, створення систем менторства і резиденцій, де досвідчені музиканти та менеджери можуть передавати знання новачкам.

Також важливою є робота медіа: чесне й відповідальне висвітлення артистів, увага до питань ментального здоров'я та умов праці у шоу-бізнесі. Прозорість у договорах, доступ до правової допомоги і освітні ініціативи щодо авторського права та контрактних відносин допоможуть молодим талантам уникати шахрайства і маніпуляцій. Крім того, підтримка фестивальної інфраструктури та незалежних промоутерів сприятиме диверсифікації ринку та створенню нових майданчиків для експериментальної музики.

Важливою частиною змін є й активна позиція самих артистів: солідарність, створення профспілок або асоціацій, ініціативи з обміну досвідом і спільні проєкти. Коли музиканти об'єднуються, вони отримують сильніший голос у переговорах з промоутерами, медіа та органами влади. Саме така кооперація може стати каталізатором переходу до більш прозорих і європейських стандартів у роботі індустрії.

Підсумовуючи, слід зазначити, що попри критичні зауваження Катерина Павленко, українська музика демонструє значну стійкість і потенціал. Існує чіткий шлях для поліпшення: поєднання реформ з ініціативами на рівні індустрії та громадянського суспільства може поступово зменшити рівень токсичності і створити середовище, де молоді артисти отримають шанс на чесний і гідний розвиток. Час для таких змін є зараз — і багато хто в культурній спільноті погоджується, що це дуже важливо для майбутнього української сцени.