«Це інструкція, як стати пацієнтом психотерапевта у 20 років» — українців обурив текст у підручнику для 3 класу, де мама змушує дитину пити молоко

Скандал навколо одного прикладу у шкільному тексті знову розпалив дискусію про те, як освітні матеріали формують уявлення про сімейні норми та впливають на подальше життя молоді. У центрі уваги опинився фрагмент, де мама змушує дитину пити молоко, і багато користувачів соцмереж упізнали в ньому знайомі методи виховання, що залишили «присмак вини» у дорослому житті. Дискусія швидко набула політичного відтінку: питання відповідності підручників сучасним стандартам, контролю за контентом і ролі держави у формуванні безпечного освітнього середовища для дітей.

Чому приклад із підручника обурив суспільство

На перший погляд, епізод із молоком може здатися дрібницею, але він символізує ширшу проблему — нормалізацію контролю та примусу в сімейних взаєминах. Коли у шкільному матеріалі відтворюються ситуації, в яких дитину зневажають або не враховують її почуття, це підсилює стереотипи про допустимі способи виховання. Саме такі сюжети викликають у багатьох людей спогади про те, як в дитинстві принижували вибір або примушували до дій, що не враховували власних бажань. З огляду на це, сотні коментарів у мережі пов'язали подібні практики з тим, що вік близько 20 років часто стає часом, коли молоді люди звертаються до психотерапевта — через накопичені емоційні травми, низьку самооцінку і тривогу.

Як виховання і освітній контент впливають на психічне здоров'я

Існує очевидний ланцюг: моделі поведінки в родині й ілюстрації цих моделей у навчальних матеріалах закріплюють уявлення про межі допустимого. Якщо дитина бачить, що примус і приниження вважаються нормою, вона навчається пригнічувати свої потреби, підлаштовуватись під зовнішній контроль і шукати затвердження назовні. Досягнувши повноліття, багато хто зіштовхується з труднощами в самостійному прийнятті рішень, страхом зробити помилку або постійним відчуттям провини. Саме через це молоді люди частіше звертаються до фахівців з питань психічного здоров'я — не як до покарання, а як до ресурсу для відновлення і навчання нових моделей взаємодії.

Водночас відсутність належної редакційної перевірки підручників — це питання не лише педагогіки, а й освітньої політики. Держава і відповідні інституції мають забезпечувати, щоб навчальні матеріали проходили експертизу з урахуванням психоемоційної безпеки дітей. Це включає участь психологів, вчителів-практиків і батьків у процесі створення та рецензування контенту. Інакше ризик повторення випадків, коли вчать толерувати маніпуляції або приниження, лишається високим.

Рекомендації для батьків, шкіл і влади

По-перше, важливо підвищувати рівень медіаграмотності батьків і педагогів: розуміння того, як тексти та приклади в підручниках можуть формувати установки, допоможе реагувати на проблемні фрагменти своєчасно. По-друге, школи мають впровадити практику внутрішньої експертизи навчальних матеріалів за участі психологів, щоб уникати сюжетів, що прославляють контроль і примус замість діалогу і поваги до дитини. По-третє, органи влади повинні посилити процедури державної експертизи підручників, зробити відкритим і прозорим процес затвердження контенту, а також заохочувати обговорення з громадськістю перед введенням нових навчальних програм.

Також важлива робота з батьками: замість суворого тиску пояснювати наслідки і давати вибір, вчити слухати і визнавати емоції дитини. Якщо батьки відчувають невпевненість у власних підходах, корисна консультація психолога або участь у батьківських групах підтримки. Своєчасна робота може зменшити ризики формування хронічних проблем у підлітків і молодих дорослих.

Публічне обговорення ситуації з підручником продемонструвало, що навіть умовна навчальна сцена може мати широкий суспільний резонанс: критикують не лише окремий приклад, а й системні підходи до формування освітнього контенту. Тому важливо перетворити емоцію обурення на конструктивні кроки — перегляд стандартів, залучення експертів і підтримку сімей у формуванні здорових моделей виховання. Тільки так можна мінімізувати ті фактори, які призводять до того, що люди в ранні дорослі роки шукають допомоги у фахівців із ментального здоров'я.