Україні доводиться конкурувати з Польщею за працівників: за яких умов біженці повернуться на ринок праці

Ситуація на українському ринку праці нині складніша, ніж здається на перший погляд: одночасно з відновленням економіки країна стикається з посиленою конкуренцією за кваліфіковані кадри. Масовий виїзд частини населення у пошуках стабільності та заробітку створив нові виклики для бізнесу та органів влади, які змушені шукати оперативні та довгострокові рішення для повернення працівників і збереження робочих місць.

Чому конкуренція за працівників посилилася

Після початку великомасштабних змін у суспільстві й економіці значна частина робочої сили опинилася за кордоном або в переміщенні всередині країни. Для багатьох точкою приваблення стала Польща — через географічну близькість, відкриті ринки праці та доступні вакансії в будівництві, логістиці, агросекторі та сфері послуг. Це призвело до того, що в Україні дедалі більше відчувається системний дефіцит кадрів у низці галузей.

Крім геополітичних чинників, важливу роль відіграють різниця в умовах праці: рівень зарплат, соціальні гарантії, якість трудових договорів та можливості для кар'єрного росту. Для працівників, які можуть вільно переміщуватися, вибір часто базується на простому підрахунку: де менше ризиків і більше доходу. Такі прагматичні мотивації посилюють тенденцію відтоку кадрів з регіонів із слабкішою економікою.

Демографічні зміни й психологічні чинники також впливають: молодь і ті, хто мають сім’ї, частіше вибирають стабільне середовище з доступом до якісних послуг — освіти, медицини, соціальної інфраструктури. У підсумку конкуренція за працівників набуває не лише локального, а й міжнародного характеру.

За яких умов біженці і переселенці повернуться на український ринок праці

Прийняття рішення про повернення працівника залежить від сукупності умов. Першочергово люди оцінюють безпеку — як фізичну, так і соціальну. Наявність стабільних робочих місць у безпечних регіонах створює основу для повернення. Однак самі лише гарантії безпеки недостатні без економічних стимулів: конкурентна оплата праці, чіткі контракти та прозорі механізми захисту прав працівників.

Важливою складовою є визнання кваліфікацій і мобільність робочої сили. Спрощені процедури підтвердження дипломів і досвіду, програми перекваліфікації та підтримка у працевлаштуванні здатні полегшити повернення людей, які провели тривалий час за кордоном або змінили професію. Для сімей критично важливі доступ до дитячих закладів і медичних послуг — лише при наявності соціальної інфраструктури можливе стійке повернення.

Гнучкі форми зайнятості — часткова зайнятість, проектна робота або дистанційна робота — можуть стати «мостом» між заробітком за кордоном і підключенням до українських компаній. Такий формат дозволяє зберігати соціальні зв’язки з Україною, водночас знижуючи ризики, пов’язані з остаточним поверненням.

Що можуть зробити держава та роботодавці для стимулювання повернення

Комплексна політика повинна поєднувати фінансові, соціальні та інституційні заходи. Держава може запровадити податкові пільги для підприємств, що створюють якісні робочі місця у регіонах із високим дефіцитом кадрів, і фінансувати програми професійного навчання. Не менш важливими є інвестиції в доступне житло та транспортну інфраструктуру — це знижує бар’єри для сімейного повернення.

Роботодавцям варто підвищувати стандарти праці: пропонувати офіційне працевлаштування, прозорі контракти, конкурентні зарплати та соціальні пакети. Програми адаптації, наставництва і стажування для поверненців допоможуть швидше інтегруватися в колектив та відновити кар’єру. Співпраця бізнесу з освітою та громадськими організаціями дозволить створювати реальні шляхи перекваліфікації та підвищення компетенцій.

Сучасні технології дають змогу пропонувати дистанційні робочі місця українцям за кордоном, що зменшує ризик відтоку талантів та одночасно зміцнює зв’язок із національним ринком праці. Крім того, міжнародне співробітництво може допомогти у створенні умов, за яких трудова міграція стає двостороннім процесом: тимчасова робота за кордоном із гарантованою можливістю повернення та збереженням соціальних прав.

У підсумку, хоча конкуренція за працівників між Україною і сусідніми країнами залишається значною, у неї є рішення. Поєднання безпекових, економічних і соціальних заходів, а також активна позиція роботодавців дозволять знизити втрату кадрів і створити умови для сталого відновлення економіки. Системний підхід перетворить проблему в можливість для оновлення та зростання, забезпечивши довгострокову привабливість українського трудового ринку.