Виділено лише 0,17% суми: в медіа заявили про загрозу декарбонізації в Україні через недофінансування

Перехід країни до низьковуглецевої економіки стає одним із ключових викликів сучасної політики, але він ризикує залишитися декларацією замість реального перетворення через хронічний дефіцит ресурсів. Навіть за умов наявності планів та законодавчих ініціатив виконання завдань із декарбонізації значною мірою залежить від того, наскільки швидко й ефективно вдасться мобілізувати фінанси. Коли фактичне забезпечення проєктів виявляється символічним у порівнянні з потребами, зростає ризик затримки або відкладення ключових ініціатив.

Корені фінансової нестачі та фактори, що її посилюють

Однією з причин, яка посилює проблему, є перерозподіл державних коштів у бік першочергових витрат: відновлення інфраструктури, соціальні гарантії та оборонні потреби забирають значну частину бюджету. Це зменшує обсяг ресурсів, доступних для інвестицій у модернізацію енергетичного сектора. Ситуація ускладнюється тим, що багато екологічних проєктів потребують значних стартових витрат і мають довгий період окупності, через що приватні інвестори часто уникають участі без державних стимулів.

Додатково, обмежений доступ до довгострокових кредитів та підвищена ризиковість інвестицій в умовах нестабільності стримують фінансові потоки. Грантові програми й міжнародна допомога частково покривають потреби, але вони не завжди масштабні або стабільні настільки, щоб компенсувати дефіцит. Без чітких механізмів партнерства між державою та приватним сектором реалізація стратегій із декарбонізації залишається під загрозою через недостатнє фінансування та нестабільність правил.

Які економічні та соціальні наслідки може спричинити дефіцит коштів

Недостатнє фінансування призводить до відтермінування оновлення енергетичних активів, що підтримує залежність від викопного палива і збільшує вуглецевий слід промисловості та транспорту. Це безпосередньо впливає на конкурентоспроможність вітчизняних товарів на європейських ринках, де дедалі більше вимог щодо екологічності продукції. Нездатність швидко адаптуватися підвищує вартість енергопостачання й експлуатації для бізнесу, особливо для малого та середнього підприємництва.

Для населення наслідки також відчутні: зростання ризику відключень, коливання тарифів та обмежена енергоефективність житлового фонду створюють додаткові витрати та вразливість. На міжнародному рівні недофінансування може ускладнити виконання зобов’язань перед партнерами та доступ до кліматичних фінансів—без зрозумілої фінансової стратегії та прозорих механізмів співфінансування донори не завжди готові масштабувати допомогу.

Практичні кроки для подолання дефіциту та пришвидшення переходу

Щоб змінити ситуацію, потрібен комплексний підхід, який поєднає державні інструменти, приватні ресурси та міжнародну підтримку. До ефективних рішень належать створення спеціалізованих національних фондів або програм співфінансування, що зніматимуть частину ризиків для інвесторів; введення податкових пільг, субсидій на модернізацію та гарантійних схем для банківського кредитування; а також активна робота з міжнародними фінансовими інституціями для співфінансування великих інфраструктурних проєктів.

Не менш важливими є пріоритети у розподілі наявних ресурсів: інвестиції слід спрямовувати на проєкти з високою соціально-економічною віддачею—модернізацію тепломереж, підвищення енергоефективності житлового фонду та розвиток відновлюваних джерел у регіонах із найбільшим потенціалом. Підтримка місцевих ініціатив, стимулювання інновацій і цифровізація енергетичного сектору допоможуть знизити транзакційні витрати і зробити проєкти привабливішими для інвесторів.

Ключовим залишається забезпечення прозорості та передбачуваності політики: стабільні правила гри, довгострокові дорожні карти і оперативний моніторинг результатів підвищують довіру ринку і зменшують вартість капіталу. Комбінація державної підтримки, механізмів співфінансування і міжнародної технічної допомоги може перетворити декарбонізацію з ризикової витрати у фактор сталого розвитку та економічного зростання.

Підсумок полягає в тому, що без достатнього фінансування та координації дій різних стейкхолдерів плани зі зниження викидів ризикують залишитися на папері. Вчасне запровадження інструментів кредитної підтримки, стимулів для приватних інвесторів і прозорих механізмів розподілу ресурсів є необхідними умовами, щоб зменшити вуглецевий слід і забезпечити енергетичну безпеку та конкурентоспроможність країни в довгостроковій перспективі.