Безугла заявила, що не може пробачити Залужному: який шанс він втратив

Народна депутатка Мар’яна Безугла заявила, що не може пробачити колишньому головнокомандувачу Збройних сил України Валерію Залужному втрачений шанс на глибоке реформування української армії. На її думку, саме період керівництва ЗСУ давав генералу унікальні можливості для системних змін, однак частина з них, як вважає депутатка, залишилася нереалізованою.

Йдеться не лише про кадрові рішення чи окремі управлінські помилки. У центрі дискусії опинилося питання того, наскільки швидко українська армія мала адаптуватися до затяжної війни, нових технологій і змінених підходів до ведення бойових дій. Безугла фактично звинувачує колишнього головкома в тому, що він не використав політичну, суспільну та міжнародну підтримку для перетворення ЗСУ на більш гнучку, технологічну й сучасну структуру.

Який шанс, на думку Безуглої, втратив Залужний

Після початку повномасштабного вторгнення Валерій Залужний отримав надзвичайно високий рівень довіри серед військових і цивільного населення. Його сприймали як одного із символів опору України, а успіхи української армії на початкових етапах великої війни зміцнили авторитет головнокомандувача як усередині країни, так і за кордоном.

Саме цей авторитет, як вважає Мар’яна Безугла, міг стати основою для масштабної перебудови війська. Унікальний шанс полягав у можливості не просто реагувати на виклики фронту, а наперед формувати нову військову доктрину, змінювати систему управління, прискорювати розвиток безпілотних технологій і створювати ефективні механізми підготовки особового складу.

На думку депутатки, армія мала перейти від переважно традиційної моделі до структури, яка повною мірою враховує реалії сучасної війни. Серед таких реалій — масове використання дронів, боротьба за перевагу в розвідці, залежність від цифрових систем, роль високоточної зброї та необхідність швидко ухвалювати рішення без надмірної бюрократії.

Критика Безуглої стосується і кадрової політики. Вона неодноразово порушувала питання відповідальності командирів, ротацій, оновлення військового керівництва та готовності армії працювати за новими правилами. У її трактуванні, збереження окремих старих підходів призвело до того, що реформи відбувалися повільніше, ніж цього вимагала ситуація на фронті.

Чому ця заява викликала гостру реакцію

Взаємини між Мар’яною Безуглою та Валерієм Залужним давно залишаються однією з найбільш конфліктних тем в українському політичному та інформаційному просторі. Депутатка публічно критикувала командування ЗСУ, звертаючи увагу на проблеми у плануванні, комунікації та управлінні військами. Прихильники Залужного, своєю чергою, сприймали такі заяви як політичний тиск на військове керівництво в умовах війни.

Фраза про те, що Безугла не може пробачити Залужному втрачений шанс, має не лише особистий, а й політичний зміст. Вона демонструє, наскільки різними є оцінки діяльності колишнього головнокомандувача. Для одних він залишається командувачем, який у критичний момент організував оборону держави та не допустив швидкого захоплення України. Для інших його період на посаді став часом, коли необхідні зміни у війську не були проведені з достатньою швидкістю.

Водночас оцінювати роботу військового керівництва лише за публічними заявами було б спрощенням. Значна частина рішень на війні має закритий характер, а командування змушене діяти в умовах обмежених ресурсів, нестачі боєприпасів, складної взаємодії з партнерами та постійної зміни обстановки. Тому остаточні висновки щодо ефективності реформ можуть бути зроблені лише після детального аналізу документів, операцій і управлінських рішень.

Окремим фактором залишається політичний контекст. Будь-яка критика колишнього головкома сьогодні сприймається через призму внутрішнього протистояння, можливих кадрових змін і боротьби за вплив на оборонну політику. Через це дискусія про реальні проблеми армії часто переходить у площину персональних конфліктів.

Чи справді армія втратила можливість для змін

Українські Збройні сили за роки війни продемонстрували здатність до швидкого навчання та адаптації. Армія активно освоює безпілотні системи, роботизовані комплекси, нові засоби зв’язку й розвідки. Водночас потреба в подальшій модернізації залишається очевидною. Йдеться про реформу військової освіти, оптимізацію командних структур, зрозумілу систему мобілізації, розвиток сержантського корпусу та прозоре планування оборонних закупівель.

Саме тому заява Безуглої знаходить відгук у частини суспільства. Люди очікують від військового керівництва не лише героїзму на полі бою, а й управлінських рішень, які зменшують втрати та підвищують ефективність оборони. У затяжній війні недостатньо перемагати окремі битви — необхідно постійно змінювати систему, яка забезпечує армію людьми, технікою, інформацією та підготовленими командирами.

Водночас твердження про «втрачений шанс» не означає, що всі можливості для реформ зникли. Українська армія продовжує змінюватися, а досвід повномасштабної війни створює підґрунтя для масштабного оновлення. Питання полягає в тому, чи буде цей процес послідовним, чи залишиться набором окремих ініціатив, що залежать від конкретних посадовців.

Головний висновок із критики Безуглої полягає в тому, що військові реформи не можуть бути прив’язані до однієї людини. Навіть найвищий авторитет головнокомандувача не гарантує успіху без політичної волі, ресурсів, професійної команди та узгодженої роботи всіх органів сектору безпеки й оборони. Якщо держава справді прагне створити армію майбутнього, зміни мають бути інституційними та довгостроковими.

Таким чином, заява Мар’яни Безуглої стала черговим приводом для дискусії про відповідальність військового керівництва та ціну управлінських рішень під час війни. Вона порушила важливе питання: чи використала Україна всі можливості для модернізації ЗСУ в період, коли суспільна підтримка армії була безпрецедентною. Відповідь на нього потребує не емоційних звинувачень, а відкритого професійного аналізу — із урахуванням як досягнень, так і проблем, які досі залишаються невирішеними.