Тристоронній саміт за участю Трампа, путіна та Сі є поверненням формату «Великої трійки», однак сучасна геополітика не повторює умови 1945 року. Ідея нової «Ялти» дедалі частіше з’являється в політичних дискусіях як символ можливого переділу сфер впливу між найпотужнішими державами. Для кремля такий сценарій виглядає особливо привабливо: він дозволив би представити Росію не як державу-агресора, а як одного з головних архітекторів нового світового порядку.
Проте в запропонованій конструкції є принципова проблема. У потенційній «другій Ялті» відсутня друга сторона — Україна, а разом із нею можуть бути проігноровані інтереси Європи та інших держав, які безпосередньо впливають на безпеку континенту. Саме тому розмови про можливі домовленості між Вашингтоном, Москвою та Пекіном викликають тривогу. Вони стосуються не лише дипломатичного протоколу чи формату переговорів, а й фундаментального питання: хто має право вирішувати долю держав, що не сидять за столом.
Чому кремль прагне «великої трійки»
Для володимира путіна багатосторонній саміт із Дональдом Трампом і Сі Цзіньпіном став би потужним символічним успіхом. Російський лідер багато років намагається довести, що Москва залишається глобальним центром сили, здатним визначати правила міжнародної політики. Навіть за умов санкцій, воєнних втрат і залежності від економічних та технологічних партнерів кремль прагне зберігати образ держави, без якої неможливо ухвалювати ключові рішення.
План путіна для Трампа й Сі може будуватися на кількох взаємопов’язаних тезах. По-перше, росія намагатиметься закріпити за собою особливі інтереси на пострадянському просторі. По-друге, Москва прагнутиме домогтися визнання фактичного контролю над окупованими територіями або принаймні замороження конфлікту на умовах, які не передбачають повного відновлення українського суверенітету. По-третє, кремль може пропонувати ширший обмін: поступки в одному регіоні в обмін на свободу дій в іншому.
Такі підходи небезпечні тим, що перетворюють міжнародне право на предмет торгу. Якщо агресія винагороджується територіальними здобутками або політичним впливом, це створює сигнал для інших авторитарних режимів. Війна тоді сприймається не як злочин і порушення правил, а як інструмент, що дає змогу отримати місце за столом переговорів.
Роль Трампа у можливій новій конфігурації
Дональд Трамп може розглядати формат «Великої трійки» як спосіб продемонструвати здатність домовлятися без тривалих дипломатичних процедур. Для нього важливими є образ сильного переговорника, швидкий результат і можливість представити угоду як особисту перемогу. Саме тому кремль може намагатися запропонувати американському президенту просту на вигляд формулу: припинення бойових дій в обмін на політичне врегулювання, новий баланс сил і часткове послаблення санкцій.
Однак таке рішення не обов’язково означатиме справедливий мир. Швидке припинення вогню без надійних гарантій безпеки здатне стати лише паузою перед новим етапом війни. Росія може використати перепочинок для відновлення армії, поповнення запасів зброї та посилення тиску на Україну. Якщо переговорна конструкція буде побудована навколо вимог кремля, Вашингтон ризикує не завершити конфлікт, а лише відкласти його продовження.
Для Трампа також існує ризик, що путін і Сі спробують використати американську зацікавленість у швидкій угоді. Москва може вимагати поступок у європейській безпеці, а Пекін — визнання власних претензій у Східній Азії. У результаті розмова про Україну перетвориться на частину значно масштабнішого торгу, де українські інтереси можуть бути принесені в жертву прагненню до глобальної домовленості.
Водночас Сполучені Штати не можуть повністю ігнорувати позицію Європи. Саме європейські держави нестимуть основний тягар відновлення України, підтримки її оборони та можливого розміщення сил стримування. Будь-яка угода, укладена без участі європейських союзників, матиме обмежену практичну цінність і може поглибити кризу довіри всередині західного світу.
Сі Цзіньпін і китайський розрахунок
Китай для кремля є не просто потенційним учасником саміту, а важливим фактором легітимації. Якщо Сі Цзіньпін сяде за один стіл із путіним і Трампом, це допоможе Москві показати, що її ізоляція нібито не відбулася. Для Пекіна ж участь у такому форматі може бути способом закріпити статус держави, без якої неможливо вирішувати глобальні конфлікти.
Китай традиційно намагається уникати прямого залучення до військових блоків, залишаючи собі простір для маневру. Пекін може публічно виступати за мир і повагу до суверенітету, але водночас використовувати війну росії проти України для послаблення американського впливу та перевірки єдності Заходу. Для китайського керівництва важливо зрозуміти, наскільки далеко Вашингтон готовий відступити від попередніх принципів заради домовленості з Москвою.
Пекін також уважно стежитиме за тим, чи стане можлива угода прецедентом для інших територіальних конфліктів. Будь-які поступки, нав’язані Україні під тиском великих держав, можуть бути використані як приклад у дискусіях щодо Тайваню та архітектури безпеки в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Тому для Сі формат «другої Ялти» має цінність не лише через Україну, а й через можливість перевірити реакцію світу на принцип зон впливу.
Головна слабкість такого сценарію полягає в тому, що великі держави можуть домовлятися про інших, але не здатні забезпечити стабільність без участі тих, кого безпосередньо стосується конфлікт. Україна не погодиться на рішення, що суперечать її Конституції, суверенітету та безпеці. Європейські країни також навряд чи приймуть угоду, яка створює постійну загрозу на їхніх кордонах. Навіть формально підписаний документ не працюватиме, якщо його умови не мають легітимності та механізмів виконання.
Після завершення Другої світової війни світ змінився. Сьогодні існують міжнародні організації, системи колективної безпеки, численні союзи та незалежні держави, які не можуть бути просто розподілені між кількома центрами сили. Модель, за якої долю народів вирішують без їхньої участі, суперечить базовим принципам сучасної міжнародної політики.
Саме тому термін «Друга Ялта» варто сприймати не як реалістичний план миру, а як попередження. Він показує, що кремль прагне повернути світ до логіки імперських домовленостей, де право сильнішого переважає над правом міжнародним. Завдання України та її партнерів полягає в тому, щоб не дозволити перетворити переговори на механізм узаконення окупації.
Справжнє мирне врегулювання може бути стійким лише за умови участі України, гарантій її безпеки, відповідальності росії за завдані злочини та чіткого розуміння майбутнього європейської системи безпеки. Без цього будь-який саміт Трампа, путіна та Сі залишатиметься не шляхом до миру, а спробою створити нову карту світу без згоди тих, хто має на ній жити.
Сікорський пояснив, чому Польща не може передати Україні ракети до Patriot
Після заворушень у Мілані вводять війська: центр міста завмирає