путін не зупиняється: ризики миру й війни

Світова увага знову прикута до дипломатичних зусиль, які мають зменшити інтенсивність протистояння та створити умови для тривалого припинення вогню. Попри це, експерти попереджають: навіть за наявності переговорів реальні результати залежать від глибинних мотивів сторін. У центрі дискусій — питання, чи є діалог інструментом для мирного врегулювання, чи лише тактичною паузою, що дозволяє одній зі сторін зміцнити позиції.

Умови, в яких відбуваються зустрічі, багато в чому визначають їхню ефективність. Для багатьох спостерігачів переговорний процес у закритому форматі виглядає як проба взаємодії, а не як початок справжніх поступок. Одна справа — обмін технічними пропозиціями, інша — готовність відмовитись від стратегічних цілей. На фоні цього зберігається ключова загроза: якщо керівництво в Москві бачить переговори як інструмент витиснення вигод, а не як шлях до компромісу, то владимир путін і його оточення можуть використовувати діалог суто для тактичних переваг.

Тактика «переговорів без наміру» дозволяє одночасно демонструвати міжнародну відкритість та продовжувати військові операції на власну користь. Тому для незалежних спостерігачів важливо відрізняти символічні кроки від тих, що підтверджують зміну політики. Ключовим показником щирості стане готовність до конкретних юридично обґрунтованих гарантій та механізмів контролю за їхнім виконанням.

Останні раунди зустрічей у Абу-Дабі підтвердили: нейтральні майданчики створюють можливості для обміну думками, але не вирішують внутрішньополітичних дилем. Посередники можуть бути корисними у встановленні формату діалогу, але від них залежить не все. Без залучення авторитетних міжнародних інституцій та прозорих процедур фіксації домовленостей ризик повернення до насильства залишається високим.

Для Україна головними пріоритетами залишаються суверенітет і безпека населення, відновлення контролю над територією та відшкодування збитків. Для росія — питання стратегічних позицій та політичної легітимності здобутків. Ці рамки часто роблять компроміс важким: домовленості, які не враховують базових гарантій, швидко втрачають силу. Тому роль міжнародних гарантій, автентичного моніторингу та санкційних важелів — критично важлива.

Аналітики виокремлюють кілька реалістичних сценаріїв. У найбільш песимістичному варіанті переговорний процес слугує прикриттям для накопичення військового потенціалу і розширення впливу, після чого конфлікт продовжиться у нових формах. Такий сценарій підсилює ризики гуманітарної катастрофи та дестабілізації сусідніх регіонів.

У компромісному сценарії сторони досягнуть поетапних угод щодо припинення вогню, розведення сил і створення механізмів контролю за виконанням домовленостей. Для цього потрібні гарантії з боку міжнародних організацій, прозора фіксація угод та незалежні моніторингові місії. Важливим елементом успіху стане участь громадянського суспільства та медіа, які забезпечать суспільний контроль і зменшать можливості маніпуляцій.

Найбільш оптимістичний розвиток подій передбачає поступове відновлення довіри, реальних поступок та міжнародної підтримки відбудови. Але цей шлях потребує політичної волі, що включає готовність до болючих компромісів з обох сторін, а також механізмів для примусу до виконання домовленостей у випадку порушень.

Підсумовуючи, перспективи миру залежать від поєднання внутрішньої політики сторін, тиску міжнародної спільноти та можливостей для незалежного моніторингу. Якщо переговори залишаються елементом інформаційної гри або способом легітимації агресивних цілей, то війна ризикує тривати довше, ніж цього потребують миролюбні сили. З іншого боку, реальні гарантії, прозорі процедури та міжнародна солідарність можуть створити умови для стійкого припинення бойових дій і відновлення нормального життя для мільйонів людей.