Тихон Гулевичук
Росія зберігає стратегічні плани щодо розширення свого впливу в Європі та потенційного протистояння з країнами НАТО. Водночас безпосередня атака на Балтійські держави — Литву, Латвію та Естонію — наразі залишається для кремля надзвичайно ризикованим сценарієм. Військовий експерт Сергій Грабський пояснив, що головною перешкодою для Москви є війна проти України, яка поглинає значну частину російських ресурсів, техніки, особового складу та командних можливостей.
За словами експерта, росія справді може розглядати країни Балтії як один із напрямків потенційної агресії. Кремль традиційно сприймає цей регіон як територію, де його вплив істотно скоротився після розпаду Радянського Союзу. Проте політичні заяви та пропагандистські погрози не означають автоматичного переходу до практичних військових дій. Для масштабного наступу потрібні не лише політична воля, а й підготовлена армія, достатня кількість озброєння, резерви, логістика та впевненість у здатності витримати відповідь противника.
Війна проти України обмежує можливості кремля
Найбільшим стримувальним фактором для росії залишається український фронт. Саме там російська армія змушена зосереджувати основні сили, військову техніку, авіацію, артилерію, засоби протиповітряної оборони та значні фінансові ресурси. Навіть за умов мобілізації Москва не може безмежно нарощувати чисельність військ, оскільки кожне нове угруповання потребує озброєння, командирів, боєприпасів і системного забезпечення.
Російське командування вже зіткнулося з проблемою виснаження. Тривала війна призводить до втрати найбільш підготовлених військовослужбовців, знищення бронетехніки та зменшення запасів високоточної зброї. Частину техніки доводиться відновлювати на складах або замінювати спрощеними моделями. У таких умовах відкриття нового фронту проти НАТО означало б необхідність одночасно вести бойові дії на кількох стратегічних напрямках.
Балтійський регіон має особливе значення, оскільки будь-яка атака на одну з його країн автоматично створила б загрозу прямого зіткнення росії з усім Північноатлантичним альянсом. Москва могла б спробувати розраховувати на швидку операцію, інформаційний хаос або політичні розбіжності між союзниками, однак такий план вимагав би максимальної концентрації сил. Українська армія, своєю чергою, не дозволяє росії вивільнити необхідний ресурс без ризику втратити ініціативу на нинішньому фронті.
Грабський наголошує, що росія не може просто перекинути великі підрозділи з України до Балтії, не послабивши власні позиції. Будь-яке скорочення угруповання на українському напрямку одразу створило б додаткові можливості для Сил оборони України. Тому кремль змушений балансувати між бажанням продемонструвати силу та необхідністю утримувати захоплені території й продовжувати наступальні дії.
Напад на НАТО матиме інший масштаб наслідків
Війна проти України та напад на країну НАТО — це принципово різні за рівнем ризику сценарії. Російське керівництво може вважати, що Україна не має достатніх гарантій колективної оборони, а її союзники намагаються уникати прямого зіткнення з Москвою. У випадку з Балтійськими державами ситуація інша: напад на Литву, Латвію чи Естонію означав би перевірку статті 5 Північноатлантичного договору та створив би загрозу масштабної військової відповіді.
Для кремля це означало б не локальний конфлікт, а протистояння з потужним військово-політичним блоком. НАТО має значно більші сукупні економічні, технологічні та військові можливості. Союзники можуть залучити сучасну авіацію, розвідку, далекобійні системи, флот, кібернетичні спроможності та переважаючі ресурси. Росія не може бути впевнена, що здатна витримати таку кампанію, особливо якщо її армія вже виснажена багаторічною війною в Україні.
Окремим фактором є географія. Балтійські країни мають обмежену територію, однак це не робить їх легкою ціллю. Військова операція вимагала б одночасного прориву оборони, захисту комунікацій, нейтралізації авіації та протиповітряної оборони, а також швидкого захоплення ключових населених пунктів. Будь-яка затримка дала б союзникам час перекинути додаткові сили та перетворила б початкову операцію на затяжну війну.
Росія може використовувати гібридні інструменти — кібератаки, дезінформацію, провокації на кордонах, спроби дестабілізувати суспільство або тиснути на політичні еліти. Такі дії дають змогу кремлю перевіряти реакцію Заходу, не переходячи до відкритого наступу. Проте гібридний тиск не є тотожним повномасштабному вторгненню. Він радше покликаний створити атмосферу страху, розколоти союзників і змусити європейські держави витрачати ресурси на протидію.
Чому Москва може зберігати загрозу в майбутньому
Відсутність нападу на Балтію в найближчій перспективі не означає, що загроза зникла. Росія продовжує перебудовувати економіку на воєнні потреби, розширює виробництво боєприпасів і намагається відновлювати армію. Якщо бойові дії в Україні завершаться на умовах, які дозволять Москві зберегти значну частину військового потенціалу, кремль може отримати час для підготовки нових операцій.
Саме тому європейські країни посилюють оборону східного флангу НАТО. Зростає присутність союзницьких військ, модернізуються укріплення, розвивається протиповітряна оборона та вдосконалюються плани швидкого перекидання підрозділів. Для держав Балтії важливо продемонструвати, що будь-яка агресія від самого початку матиме колективну відповідь. Чим переконливішим є стримування, тим менше шансів, що Москва наважиться перевірити його на практиці.
На думку Грабського, Україна фактично не лише захищає власну територію, а й стримує подальше просування росії в Європі. Українські військові знищують ресурси агресора, послаблюють його наступальні можливості та змушують російське командування витрачати роки на досягнення обмежених результатів. Кожен місяць війни підвищує ціну потенційної нової агресії для кремля.
Отже, росія може мати плани щодо країн НАТО, але сьогодні їй заважає реалізувати їх сукупність факторів: активна війна в Україні, нестача підготовлених резервів, втрати техніки, складна логістика та ризик прямого зіткнення з усім Альянсом. Поки український фронт залишається головним полем битви, Москва змушена витрачати там основні сили. Водночас збереження миру в Балтійському регіоні залежатиме від здатності України стримувати російську армію та від готовності НАТО демонструвати єдність і силу.