Ірма Шелест
Можливий контроль американських компаній над інфраструктурою «Північних потоків» здатен суттєво змінити баланс сил на європейському енергетичному ринку. Про такі ризики попередив колишній міністр закордонних справ України Павло Клімкін, наголосивши, що участь США у газових проєктах росії не обов’язково означатиме автоматичне посилення позицій Києва. Навпаки, за певного розвитку подій Україна може зіткнутися з новими політичними та економічними викликами.
Йдеться не лише про долю пошкоджених або законсервованих газопроводів. У ширшому сенсі питання стосується майбутньої архітектури європейської безпеки, ролі росії на енергетичному ринку та здатності України зберегти власне значення як транзитної держави. Якщо американський бізнес отримає контроль над частиною російських енергетичних активів, газові проєкти можуть стати елементом масштабних домовленостей між Вашингтоном, Москвою та європейськими столицями.
Чому контроль над «Північними потоками» має політичне значення
«Північні потоки» від початку були не просто комерційними трубопроводами. Їхнє будівництво змінювало маршрути постачання російського газу до Європи та зменшувало залежність Москви від української газотранспортної системи. Для України це означало потенційне скорочення транзитних доходів, зниження стратегічного впливу та послаблення одного з чинників, який змушував європейські країни враховувати українські інтереси у відносинах із росією.
У разі появи американського контролю ситуація може набути нового виміру. Російський газовий сектор тоді перестане бути виключно інструментом кремля, однак це не гарантує, що інтереси України будуть повністю враховані. Сполучені Штати можуть розглядати такі активи як частину майбутньої угоди, здатної забезпечити контроль над енергетичними потоками, вплив на європейську промисловість і додаткові важелі у переговорах із Москвою.
Ключовий ризик для України полягає в тому, що її можуть сприймати передусім як територію, через яку проходять альтернативні маршрути, а не як самостійного учасника енергетичної політики. Якщо рішення щодо «Північних потоків» ухвалюватимуться без участі Києва, це створить небезпечний прецедент. Україна може опинитися перед фактом відновлення або переорієнтації газових потоків, які знову обходитимуть її територію.
Загроза для українського транзиту та енергетичної безпеки
Українська газотранспортна система тривалий час залишалася одним із головних маршрутів постачання російського газу до Європи. Навіть після початку повномасштабної війни питання її майбутнього залишається важливим, оскільки система має значні технічні можливості, підземні сховища та географічне розташування, зручне для сполучення з європейськими ринками.
Водночас відновлення роботи «Північних потоків» або поява нової моделі їх використання може скоротити потребу Європи в українському маршруті. Наслідком стане не лише зменшення потенційних транзитних платежів. Менші обсяги прокачування можуть призвести до здорожчання утримання газотранспортної інфраструктури, втрати частини фахівців і зниження інтересу інвесторів до модернізації української системи.
Для держави, яка витрачає значні ресурси на захист енергетичних об’єктів, це матиме і безпековий вимір. Енергетична інфраструктура є важливою складовою стійкості країни, а її економічна недовантаженість може посилити вразливість перед атаками та політичним тиском. Крім того, скорочення ролі України у транспортуванні газу здатне послабити зацікавленість європейських партнерів у довгостроковій співпраці в цій сфері.
Окремою проблемою є можливе повернення росії на європейський енергетичний ринок без повного перегляду її відповідальності за агресію. Якщо газові домовленості будуть відокремлені від безпекових питань, Москва може отримати додаткові фінансові ресурси та можливість відновити політичний вплив. Навіть часткова нормалізація газових відносин здатна створити всередині Європи суперечки між країнами, які прагнуть дешевших енергоносіїв, і державами, що наполягають на збереженні санкцій та обмеженні залежності від росії.
Якою має бути відповідь України
У Києва є підстави вимагати, щоб будь-які рішення щодо російських газових активів ухвалювалися з урахуванням українських інтересів. Це стосується не лише збереження транзиту, а й гарантій безпеки, доступу до європейського енергетичного ринку та компенсації можливих втрат. Україна має наголошувати, що газотранспортна система є частиною критичної інфраструктури Європи, а не просто комерційним маршрутом.
Важливим напрямом може стати активніше використання українських підземних газових сховищ. Їхня інтеграція з європейським ринком дозволила б компенсувати можливе падіння транзитної ролі та перетворити Україну на регіональний центр зберігання енергоносіїв. Однак для цього необхідні інвестиції, страхування воєнних ризиків, прозорі правила роботи та довгострокові домовленості з європейськими операторами.
Не менш важливо розвивати альтернативні джерела доходів у сфері енергетики. Україна може посилювати співпрацю з Європейським Союзом у галузях виробництва біометану, водню, відновлюваної енергетики та експорту електроенергії. Така диверсифікація зменшить залежність від транзиту російського газу й одночасно підвищить роль України у формуванні нової енергетичної системи континенту.
Для української дипломатії принципово важливо не допустити, щоб питання «Північних потоків» розглядалося виключно як бізнесова угода. Його наслідки виходять далеко за межі ціни газу або власності на трубопроводи. Ідеться про можливість відновлення російського впливу, майбутнє українського транзиту, стійкість європейської безпеки та правила поводження з активами держави-агресора.
Павло Клімкін фактично звертає увагу на ризик, який може виникнути навіть у разі формального послаблення російського контролю над енергетичними проєктами. Американська участь не скасовує необхідності захищати українські інтереси й не означає, що енергетична залежність Європи від Москви автоматично зникне. Вона лише може набути іншої форми, якщо газові домовленості будуть укладені без чітких політичних і безпекових умов.
Майбутнє «Північних потоків» залежатиме від перебігу війни, санкційної політики, позиції європейських урядів та готовності Вашингтона пов’язувати економічні рішення з довгостроковими гарантіями для України. Для Києва головним завданням має бути збереження суб’єктності у всіх переговорах, що стосуються європейської енергетики. Україна повинна не лише реагувати на можливі домовленості інших держав, а й пропонувати власне бачення безпечної, диверсифікованої та незалежної енергетичної системи Європи.