Тихон Гулевичук
Росія посилює приховану активність у Європі, поєднуючи традиційне шпигунство, диверсійні операції, кібератаки та інформаційний вплив. За оцінками західної розвідки, на території європейських країн можуть діяти майже 400 працівників російських спецслужб. Їхня діяльність спрямована не лише на отримання секретної інформації, а й на перевірку реакції держав Заходу та визначення меж, які Москва може перетинати без прямого військового зіткнення з НАТО.
Майже 400 працівників російських спецслужб діють у Європі — розвідка
Йдеться про співробітників імовірно пов’язаних із російськими розвідувальними структурами дипломатичних представництв, офіційних установ, бізнесових організацій та інших мереж впливу. Частина таких людей може працювати під дипломатичним прикриттям, що ускладнює їхнє викриття та надання доказів для публічних звинувачень. Інші агенти можуть діяти через посередників, завербованих громадян європейських країн або представників російської діаспори.
Після початку повномасштабної війни проти України європейські держави вислали значну кількість російських дипломатів, яких підозрювали у шпигунській діяльності. Проте такі заходи не ліквідували загрозу повністю. Москва адаптувала методи роботи, активніше використовуючи нелегальні мережі, цифрові канали зв’язку, підставні компанії та агентів, які не мають формального статусу працівників посольств.
Основна мета російської розвідувальної активності — отримання даних про військові плани, оборонну промисловість, постачання озброєння Україні, санкційну політику та внутрішні дискусії в європейських урядах. Окремий інтерес становлять об’єкти критичної інфраструктури, енергетичні системи, транспортні маршрути, підводні кабелі та комунікаційні мережі.
Шпигунство, диверсії та кібератаки як інструменти тиску
Російські спецслужби застосовують комплексний підхід, у якому розвідувальна діяльність поєднується з операціями саботажу. Диверсії можуть мати різний масштаб: від пошкодження обладнання та підпалів до спроб втручання в роботу промислових підприємств, військових об’єктів або логістичних вузлів. Навіть невелика атака здатна створити значний психологічний ефект, якщо вона демонструє вразливість важливої системи.
Особливу небезпеку становлять кібератаки. За допомогою шкідливого програмного забезпечення, фішингових кампаній та викрадення облікових даних зловмисники намагаються проникнути до державних установ, оборонних компаній, медіа та організацій, які забезпечують функціонування суспільства. Кібератаки дають змогу збирати інформацію непомітно, а іноді — паралізувати роботу підприємств або спровокувати витік конфіденційних даних.
Водночас Москва активно використовує дезінформацію. Через соціальні мережі, анонімні канали та підконтрольні інформаційні майданчики поширюються повідомлення, покликані послабити підтримку України, посіяти недовіру до урядів і створити враження, що європейські суспільства нібито втомилися від протистояння з росією. Такі кампанії часто синхронізуються з кібератаками або гучними політичними подіями.
Експерти називають подібні дії елементами гібридної війни. Її особливість полягає в тому, що агресор намагається завдати шкоди, не переходячи поріг, який може спричинити формальну військову відповідь. Кремль прагне зберігати простір для заперечення, перекладаючи відповідальність на випадкових виконавців, кримінальні угруповання або невідомих хакерів.
Європа посилює захист і координацію
Європейські уряди розглядають російську діяльність як довгострокову загрозу, що потребує не поодиноких рішень, а системної протидії. Йдеться про посилення контррозвідки, перевірку дипломатичного персоналу, обмін даними між спецслужбами та покращення захисту критичної інфраструктури. Важливу роль відіграє і здатність держав швидко обмінюватися інформацією про підозрілих осіб, методи вербування та нові види кібератак.
Одним із ключових напрямів є підвищення стійкості приватного сектору. Енергетичні компанії, оператори зв’язку, виробники озброєння та транспортні підприємства можуть стати мішенями російських операцій, тому мають регулярно оновлювати системи кіберзахисту, проводити навчання персоналу й готувати плани реагування на надзвичайні ситуації.
Протидія шпигунству також потребує уважнішого контролю за фінансовими потоками, підставними організаціями та спробами впливу на політичні процеси. За допомогою фінансування окремих рухів, маніпулятивної реклами та прихованого лобізму росія може намагатися впливати на рішення європейських країн без прямого втручання.
Факт присутності сотень потенційних співробітників російських спецслужб у Європі свідчить про масштаб виклику. Водночас сама кількість не є єдиним показником небезпеки. Значення мають доступ агентів до чутливої інформації, рівень їхньої координації, наявність місцевих контактів та здатність діяти непомітно.
Розвідувальні служби наголошують, що росія прагне випробовувати реакцію європейських держав поступово. Спочатку це можуть бути кібератаки або інформаційні кампанії, потім — пошкодження майна, спроби вербування чи операції зі стеження. Якщо відповідь Заходу видається слабкою або несвоєчасною, Москва може підвищувати рівень ризику.
Саме тому європейські країни намагаються діяти спільно та демонструвати, що приховані атаки не залишатимуться без наслідків. Скоординовані санкції, висилка розвідників, кримінальні розслідування та посилення кіберзахисту мають зменшити можливості російських спецслужб. Проте експерти попереджають: гібридне протистояння триватиме, доки росія розглядає шпигунство, саботаж і кібератаки як інструменти зовнішньої політики.