Український публіцист Віталій Портников пояснив, чому політичні заяви про можливі домовленості та майбутні вибори не варто сприймати як готовий сценарій розвитку подій. На його думку, так званий «мирний план» народного депутата Олексія Гончаренка не має достатніх передумов для реалізації, а розмови про проведення голосування в Україні найближчим часом є передчасними.
Ключова проблема, на яку звертає увагу Портников, полягає в тому, що політичні ініціативи не можуть замінити реальні безпекові та правові умови. Будь-який план завершення війни має враховувати позицію України, гарантії для її громадян, питання територіальної цілісності та здатність держави захистити досягнуті домовленості. Якщо хоча б один із цих елементів відсутній, запропонована схема ризикує залишитися лише політичною декларацією.
Портников: «мирний план» Гончаренка провалиться, а виборів не буде
За оцінкою публіциста, українським політикам не варто будувати стратегію на припущенні, що війна може завершитися за короткий проміжок часу завдяки окремій дипломатичній пропозиції. Російсько-українська війна має значно глибший характер, ніж звичайний конфлікт, який можна припинити одним документом або політичним компромісом. Йдеться про протистояння за майбутнє української держави, її суверенітет і право самостійно визначати власний курс.
Портников наголошує, що будь-які домовленості, укладені без надійного механізму виконання, можуть створити лише ілюзію миру. Тимчасове припинення вогню саме по собі не означає завершення агресії. Якщо росія збереже можливість відновити наступ, накопичити ресурси або використати паузу для політичного тиску, така домовленість може стати не шляхом до стабільності, а перервою перед новим витком бойових дій.
Саме тому «мирний план» Гончаренка, як його оцінює публіцист, може зіткнутися не лише з опором росії, а й із фундаментальними обмеженнями української та міжнародної політики. Для реалізації подібної ініціативи потрібна згода сторін, готовність виконувати взяті зобов’язання та чітке розуміння того, хто відповідатиме за безпеку України після укладення угоди. Без цього будь-яка формула миру залишатиметься вразливою.
Чому дострокові вибори в Україні залишаються малоймовірними
Окрема частина заяв Портникова стосується виборів. Політичні дискусії про майбутнє голосування регулярно активізуються на тлі заяв про можливе припинення бойових дій. Однак проведення виборів в Україні залежить не лише від політичної волі окремих партій чи державних діячів. Важливими є безпекова ситуація, дія воєнного стану, можливість участі військовослужбовців і громадян, які перебувають за кордоном, а також доступ до виборчої інфраструктури на звільнених і прифронтових територіях.
В умовах повномасштабної війни мільйони українців вимушено залишили свої домівки. Частина громадян перебуває за межами країни, інші живуть на територіях, які зазнають регулярних обстрілів. Є також військові, які виконують бойові завдання, мешканці окупованих районів і люди, чиї документи або виборчі дані могли бути втрачені через бойові дії. Організувати для всіх них повноцінне, безпечне та легітимне голосування надзвичайно складно.
Вибори під час війни мають бути не формальністю, а процедурою, результати якої визнає суспільство. Якщо значна частина громадян не матиме змоги проголосувати, а кандидати не зможуть вести рівноправну кампанію, це поставить під сумнів легітимність майбутньої влади. Саме тому питання виборів не можна вирішувати виключно під впливом політичної кон’юнктури або бажання окремих сил якнайшвидше розпочати боротьбу за рейтинги.
Публіцист також звертає увагу на те, що виборча кампанія під час незавершеної війни може посилити внутрішню поляризацію. Політики отримають стимул використовувати тему миру, територій і переговорів для мобілізації електорату. У такій ситуації суспільна дискусія ризикує перетворитися на змагання гасел, тоді як рішення щодо безпеки держави вимагатимуть холодного аналізу та відповідальності.
Політичні очікування та реальні умови для миру
Заяви про швидке завершення війни часто мають очевидний політичний ефект. Вони створюють у суспільстві очікування змін, підвищують увагу до окремих політиків і формують уявлення, що складні проблеми можна розв’язати за допомогою одного плану. Проте реальність значно складніша. Мирний процес потребує тривалих переговорів, міжнародної підтримки, військових гарантій і механізмів контролю за виконанням домовленостей.
На думку Портникова, українським політикам варто враховувати не лише бажання людей повернутися до мирного життя, а й ризики, які можуть виникнути після непродуманих угод. Для суспільства важливим є не просто припинення стрілянини, а гарантія того, що війна не розпочнеться знову через кілька місяців або років. Якщо домовленості не усувають причини агресії та не створюють умов для довгострокової безпеки, їхня цінність залишається сумнівною.
У цьому контексті розмови про вибори можуть бути частиною політичної боротьби за майбутнє. Окремі сили можуть використовувати тему голосування для тиску на владу, привернення уваги виборців або демонстрації власної активності. Водночас остаточне рішення має ухвалюватися з урахуванням Конституції, законодавства, позиції суспільства та висновків фахівців із безпеки.
Позиція Портникова зводиться до того, що мир і вибори не можна розглядати як автоматичні наслідки будь-якої політичної заяви. Спочатку мають з’явитися реальні умови для припинення агресії, захисту громадян і функціонування державних інституцій. Лише після цього можна говорити про повноцінний виборчий процес, у якому матимуть змогу взяти участь усі громадяни, а його результати не викликатимуть сумнівів.
Отже, «мирний план» Гончаренка, за оцінкою публіциста, не враховує всієї складності війни та може провалитися через відсутність надійних гарантій. Водночас українським політикам не варто розраховувати на швидке проведення виборів лише тому, що тема переговорів знову стала частиною публічного порядку денного. Майбутнє голосування залежатиме від безпеки, законності та здатності держави забезпечити рівні права для всіх виборців.