Ірма Шелест
Теракотова армія, знайдена поблизу китайського міста Сіань, десятиліттями залишалася одним із найбільш загадкових пам’ятників стародавнього світу. Тисячі глиняних воїнів, коней, колісниць і предметів озброєння мали супроводжувати імператора Цінь Шихуанді у потойбічному житті. Однак нові дослідження змушують по-іншому поглянути не лише на призначення комплексу, а й на людей, які створили цю грандіозну армію.
Довгий час археологи вважали, що над виготовленням статуй працювали виключно дорослі чоловіки. Така версія здавалася логічною для суспільства, де масштабні державні будівельні проєкти зазвичай виконували військовополонені, засуджені та мобілізовані селяни. Проте аналіз поховань, виробничих майстерень, написів на фрагментах кераміки та особливостей самих фігур показує значно складнішу картину.
Не армія рабів, а величезна система виробництва
Створення теракотової армії вимагало роботи тисяч людей. Їм потрібно було добувати й очищати глину, виготовляти деталі, формувати обличчя та зачіски, випалювати вироби у печах, фарбувати поверхні й монтувати окремі елементи. Окремі майстри займалися зброєю, колесами, кінською збруєю та оздобленням колісниць. Такий процес нагадував не звичайну ремісничу майстерню, а добре організоване промислове виробництво.
Більшість фігур створювали за допомогою стандартних форм. Корпуси, ноги, руки й деякі елементи обладунків виготовляли серійно, після чого майстри допрацьовували статуї вручну. Саме тому воїни мають спільні риси, але не є повністю однаковими. На обличчях помітні різні форми носа, губ, брів і підборіддя. Відрізняються також зачіски, вуса, бороди та вирази обличчя.
На багатьох деталях дослідники виявили знаки й написи. Імовірно, вони позначали майстерні, підрозділи або конкретних керівників виробництва. Такі позначки могли допомагати контролювати якість і відповідальність за виконану роботу. Водночас вони свідчать, що імператорський двір контролював процес централізовано, а скульптори не працювали незалежно один від одного.
Жінки та діти могли бути частиною команди
Найважливіший висновок нових досліджень полягає в тому, що створення теракотової армії, імовірно, не було справою лише дорослих чоловіків. Археологи звертають увагу на непрямі докази: характер поховань поблизу виробничих зон, розміри деяких деталей, сліди різної техніки обробки та особливості організації праці. У стародавніх майстернях могли працювати жінки, підлітки й діти, виконуючи завдання, які не потребували значної фізичної сили.
До таких робіт належали підготовка глини, перенесення невеликих заготовок, шліфування поверхонь, нанесення фарби, сортування деталей і допомога під час випалювання. Діти могли виконувати нескладні, але важливі операції, тоді як досвідчені майстри відповідали за найскладніші етапи. Жінки, ймовірно, також могли бути залучені до декоративних робіт, фарбування та обробки невеликих елементів.
Водночас це не означає, що серед творців армії не було професійних чоловіків-скульпторів. Навпаки, масштаб і якість комплексу доводять існування висококваліфікованого ядра майстрів. Нові дані лише уточнюють склад робочої сили: поруч із головними ремісниками могли діяти численні помічники різного віку та статі. Тому образ виключно чоловічої команди виявляється надто спрощеним.
Особливу увагу привертає питання дитячої праці. У стародавньому Китаї підлітки рано долучалися до господарських і ремісничих обов’язків. Для імперської влади залучення молодших працівників могло бути способом швидко збільшити кількість робочих рук. Вони не обов’язково створювали самі скульптури, але могли забезпечувати майстерні матеріалами й виконувати рутинні операції.
Як виготовляли тисячі глиняних воїнів
Теракотові статуї робили з місцевої глини, яку змішували з іншими компонентами для підвищення міцності. Спочатку виготовляли порожнистий корпус, потім додавали ноги, руки, голови та деталі одягу. Частину елементів формували окремо, а після підсушування з’єднували. Поверхню ретельно вирівнювали, проробляли складки тканини, ремені, обладунки й риси обличчя.
Після висихання статуї випалювали у великих печах. Цей етап був особливо складним, адже нерівномірне нагрівання могло спричинити тріщини або повне руйнування фігури. Висота окремих воїнів сягала майже людського зросту, тому майстри мали точно контролювати температуру й вологість. Після випалу статуї покривали яскравими фарбами. Частина барвників мала мінеральне походження, а деякі пігменти були дорогими й вимагали складної підготовки.
Розташування воїнів у підземних галереях також вимагало величезної організаційної роботи. Фігури встановлювали рядами, поруч із ними розміщували коней, колісниці та справжню бронзову зброю. Галереї перекривали дерев’яними конструкціями, засипали землею й маскували. Усе це свідчить, що теракотова армія була частиною масштабного поховального комплексу, створеного за єдиним планом.
Імена окремих майстрів, найімовірніше, залишилися невідомими. Імперська система підкреслювала велич правителя, а не особистість ремісника. Навіть якщо на виробах траплялися позначки, вони, скоріше, виконували адміністративну функцію. Для сучасних дослідників це ускладнює відновлення біографій людей, які створили статуї, але водночас дає змогу вивчати структуру давнього виробництва.
Нове бачення змінює саме поняття авторства теракотової армії. Її не створив один геніальний скульптор і не виготовила однорідна група чоловіків. За цим пам’ятником стояла величезна спільнота: архітектори, майстри, гончарі, фарбувальники, будівельники, перевізники, зброярі та численні помічники. Серед них могли бути жінки й діти, чиї внески раніше залишалися непомітними.
Отже, таємниця творців теракотової армії поступово розкривається. Нові археологічні дані не заперечують участі професійних майстрів, але показують, що грандіозний комплекс був результатом колективної праці всього імперського механізму. Саме поєднання державного контролю, масової мобілізації та індивідуальної майстерності перетворило звичайну глину на одну з найвідоміших пам’яток світової культури.