Міноносець «Завидний» став першим кораблем у Севастополі, який 12 жовтня 1917 року підняв український прапор. Цей крок мав значення, набагато ширше за символічний жест екіпажу. У час розпаду Російської імперії українські моряки заявили про власну політичну волю та продемонстрували, що Чорноморський флот не обов’язково залишатиметься безумовним інструментом російської влади.
Водночас важливо уточнити історичний контекст. У жовтні 1917 року Українська Центральна Рада ще не проголосила повної державної незалежності. Йшлося про українську автономію, національне самоврядування та право українців створювати власні військові формування. Остаточне проголошення незалежності Української Народної Республіки відбулося вже у січні 1918 року. Тому перехід «Завидного» під український прапор був передусім проявом національного самоусвідомлення й боротьби за контроль над українськими військовими силами.
Чому український рух з’явився на Чорноморському флоті
Після Лютневої революції 1917 року імперська система почала стрімко руйнуватися. У війську та на флоті виникали комітети, солдати й матроси вимагали політичних прав, скасування старих порядків і представництва своїх національних інтересів. Для українців це стало можливістю відкрито говорити про власну історію, мову та право на самоврядування.
Чорноморський флот був особливо важливим для українського руху. Його головна база розташовувалася в Севастополі, а значна частина особового складу походила з українських губерній. На кораблях служили вихідці з Київщини, Полтавщини, Чернігівщини, Поділля, Херсонщини, Катеринославщини та інших регіонів. Вони опинилися далеко від рідних міст, але саме в умовах революції почали організовуватися за національною ознакою.
Українські моряки створювали гуртки, проводили збори, обговорювали рішення Центральної Ради та домагалися українізації частин. Для них український прапор означав не лише приналежність до певної нації. Він був знаком того, що корабель і його екіпаж визнають право України самостійно вирішувати питання власної армії та флоту.
Цей процес не був простим. Російське командування побоювалося, що національні рухи призведуть до розпаду флоту. Частина офіцерів не визнавала права матросів на політичні рішення, а більшовицькі сили намагалися перетворити революційні комітети на інструмент власної влади. У такій атмосфері підняття українського прапора ставало відкритим викликом усталеній системі.
Що сталося на «Завидному» 12 жовтня
Міноносець «Завидний» був одним із кораблів Чорноморського флоту, на якому українські настрої виявилися особливо виразно. 12 жовтня 1917 року екіпаж підняв над кораблем український прапор. Подія відбулася в Севастополі, у центрі військово-морського життя колишньої імперії, тому її одразу сприйняли як політичну заяву.
Рішення екіпажу означало, що моряки вважають себе частиною українського національного руху та готові пов’язувати майбутнє корабля з Україною. У популярному описі цю подію часто називають переходом «Завидного» на бік незалежної України. Проте точніше говорити про перехід під українську юрисдикцію або про визнання українського національного представництва в умовах, коли державний статус України ще остаточно не був визначений.
Саме тому вчинок моряків мав таку вагу. Вони не чекали, поки політичні суперечки в Києві завершаться остаточним рішенням. Екіпаж продемонстрував, що питання українського флоту може вирішуватися не лише деклараціями, а й конкретними діями на військових кораблях. Прапор над «Завидним» став видимим доказом того, що українська ідея вже присутня в Севастополі.
Для сучасників це був сигнал і для інших кораблів. Якщо один екіпаж зміг відкрито заявити про свою українську ідентичність, подібний крок могли повторити й інші частини флоту. Так формувалося середовище, у якому українські моряки вимагали створення власного командування, використання української символіки та врахування інтересів Центральної Ради.
Від прапора «Завидного» до українського флоту
Підняття українського прапора на «Завидному» не означало, що весь Чорноморський флот миттєво став українським. У Севастополі залишалися кораблі, екіпажі та командири з різними політичними поглядами. Частина моряків підтримувала більшовиків, інші виступали за єдину російську державу, а хтось просто прагнув уникнути втягування флоту в політичну боротьбу.
Однак саме такі окремі кроки створювали основу для подальшої політики Української Центральної Ради. Восени 1917 року Київ дедалі активніше порушував питання українізації армії та флоту. Українські військові організації вимагали, щоб частини, сформовані переважно з українців, підпорядковувалися українським органам влади. Чорноморський флот у цьому плані був стратегічно важливим, адже контролював морські шляхи, військові бази та узбережжя.
Події кінця 1917-го та початку 1918 року довели, що боротьба за флот була невіддільною від боротьби за державність. Після проголошення незалежності Української Народної Республіки питання кораблів у Севастополі стало ще гострішим. Українська влада прагнула закріпити за собою Чорноморський флот, але цьому протистояли більшовицькі сили, російські офіцерські кола та зовнішні обставини, пов’язані з війною.
У квітні 1918 року українські прапори знову з’явилися на кораблях Чорноморського флоту, коли українські сили встановили контроль над Севастополем. Це вже був інший етап боротьби, але його символічне коріння можна побачити в події 12 жовтня 1917 року. Екіпаж «Завидного» одним із перших показав, що український військово-морський рух може вийти за межі організаційних зборів і проявитися безпосередньо на бойовому кораблі.
Історія «Завидного» нагадує, що державність часто починається не з урочистого документа, а з конкретного рішення людей, готових узяти на себе відповідальність. У Севастополі 1917 року таким рішенням стало підняття українського прапора. Для одних це був виклик старій імперській системі, для інших — перший крок до національного флоту. Для української історії це була подія, яка засвідчила: навіть у Криму, де панували імперські військові структури, українці вже заявляли про право мати власну державу, армію та флот.
Україна уразила вісім російських установок для запуску балістики — Хмара