«Виїхали з квартири, коли там було лише +3°»: як виживають мешканці лівого берега Києва без світла й опалення

Ця зима випробувала на міцність тисячі родин на лівому березі — після серії ударів по інфраструктурі багато квартир опинилися без електрики та тепла. Люди розповідають про нічні переходи до шкіл і торгових центрів, де ще працюють генератори, про ковдри, які стали основним предметом побуту, і про черги за зарядкою телефону. У таких умовах суспільні звʼязки та мережі допомоги виявилися важливішими за формальні інституції: сусіди діляться ресурсами, волонтери координують пункти видачі, а місцева влада намагається оперативно відновити світла та опалення.

«Виїхали з квартири, коли там було лише +3°»: як виживають мешканці лівого берега Києва без світла й опалення

В одному з підʼїздів Троєщини мешканці кажуть, що вирішили залишити помешкання, коли температура впала до трьох градусів. «Дітям було небезпечно», — каже одна з мешканок. Для багатьох сімей це не просто незручність: відключення електрики означає неможливість користуватися електроплитами, обігрівачами та холодильниками, а також проблеми з ліфтами і насосами. Зранку люди йдуть у школи, спортивні зали або великі торговельні центри — туди, де є світло, тепло і можливість зарядити пристрої. Там збираються цілі родини, працюють волонтерські кухні, а іноді навіть організовують тимчасові дитячі кімнати.

У таких умовах критично важливими стають прості речі: генератори, світильники на акумуляторах, термоси з гарячим чаєм, теплі ковдри та запасні батареї. Місцеві ініціативи збирають списки найбільш уразливих людей — літніх, інвалідів, родин з маленькими дітьми — та доставляють їм допомогу додому. Проте навіть злагоджена робота волонтерів не вирішує системних проблем: для повного відновлення потрібно відновити енергомережі, замінити пошкоджені труби і забезпечити постійні джерела резервного живлення для критичних обʼєктів.

Як організовують ночівлі, роботу та доступ до послуг

Школи, спортивні комплекси та інші громадські простори швидко перетворилися на тимчасові пункти обігріву. Там не лише гріють, а й надають медичну допомогу, допомагають підключитися до інтернету та забезпечують безпечне місце для дітей. Координація здійснюється через групи у месенджерах, волонтерські центри та місцеві комунальні служби: формуються черги на ночівлю, ведеться облік вільних місць і організовуються перевезення вимушених переселенців. Торговельні центри, які мають автономні системи живлення, стають центрами денного перебування — там можна не лише зарядити гаджети, а й купити їжу або зігрітися під лампами магазинів.

Однак цей режим не рятує всіх: люди з обмеженою мобільністю або ті, хто потребує постійного медичного догляду, залишаються найбільш вразливими. Для них працюють бригади швидкого реагування: соціальні працівники та медики відвідують квартири, доставляють медикаменти, концентратори кисню, паливо для обігрівачів та маленькі переносні генератори. Важливим інструментом стало також створення локальних пунктів обміну ресурсами — там можна отримати теплий одяг, ковдри або продукти безкоштовно або за символічну плату.

Наслідки для здоров'я та економіки — і що можна зробити

Перебування в холодних квартирах підвищує ризики для здоровʼя: загострюються респіраторні та серцево-судинні захворювання, зростає ймовірність переохолодження у літніх людей та дітей. Психологічний стрес від невизначеності та постійного очікування ремонту також підриває ресурси сімей. Економічні збитки відключень видно у зупинках дрібного бізнесу, витратах на тимчасове житло і збільшенні побутових витрат — від покупок генераторів до купівлі готової їжі в торгових центрах.

Що можна і потрібно зробити негайно: посилити роботу аварійних бригад енергокомпаній, забезпечити стабільні поставки палива для генераторів у критичних закладах, організувати державну програму тимчасових притулків з базовими сервісами та прискорити ремонтні роботи інфраструктури. Довгостроково необхідні інвестиції у захищені мережі, резервні джерела енергії для лікарень і шкіл, а також плани евакуації та розміщення, які враховують потреби вразливих груп.

Попри це, у відповідь на кризу народжується багато позитивних історій: люди обʼєднуються, діляться ресурсами, створюють центри допомоги і не чекають виключно на державу. Самоорганізація на місцях, підтримка сусідів і робота волонтерів дають змогу пережити найскладніші тижні, але ця солідарність не повинна замінювати системні рішення. Щоб мешканці Києва могли відчувати себе у безпеці, потрібні швидкі державні дії і прозора координація між владою, енергетиками та громадою.