Таємницю Рукопису Войніча могли розгадати: 100 років його читали неправильно

Таємницю Рукопису Войніча могли розгадати — принаймні частково. Новий аналіз припускає, що дослідники протягом приблизно ста років читали загадкову книгу не в тому порядку, у якому її задумав автор. Причиною могла стати не лише невідома мова чи незвичні символи, а й пізніша робота палітурників, які під час виготовлення обкладинки перемістили окремі аркуші та цілі зошити.

Рукопис Войніча залишається одним із найвідоміших нерозшифрованих текстів у світі. Його сторінки заповнені невідомими знаками, малюнками рослин, астрономічними схемами, загадковими діаграмами та зображеннями людських фігур. Книга написана пергаментом, який датують початком XV століття. Водночас походження тексту, призначення і система письма досі викликають суперечки.

Особливість рукопису полягає в тому, що він не схожий на звичайну середньовічну книгу. Символи повторюються з певною регулярністю, слова мають подібну структуру, а окремі розділи відрізняються лексикою та оформленням. Це змушує одних дослідників вважати рукопис справжньою мовою, а інших — складною шифрованою системою або навіть історичною містифікацією.

Як палітурка змінила порядок сторінок

Ключ до нової версії може бути не в самих знаках, а в матеріальній будові книги. Середньовічні рукописи зазвичай складалися з окремих зошитів. Кілька зігнутих аркушів вкладали один в один, зшивали, а потім об’єднували в більший том. Якщо під час переплетення зошити розкладали неправильно, сторінки могли опинитися не на своїх місцях.

Для Рукопису Войніча це особливо важливо. Частина його аркушів має незвичний формат, сліди обрізання, складки та особливості шиття, які можуть свідчити про кілька етапів переплетення. Деякі сторінки розгортаються в широкі панелі, інші мають складну форму або містять малюнки, що продовжуються за межами центральної частини. Усе це створює враження, що книгу неодноразово розбирали й збирали заново.

Якщо порядок аркушів було порушено, логіка тексту могла зникнути. У такому разі читачі намагалися аналізувати фрагменти як послідовний текст, хоча насправді сусідні сторінки могли належати до різних частин оповіді, рецепту, календаря або опису рослин. Неправильно зібрана книга автоматично перетворює зрозумілу систему на хаотичний набір загадок.

Дослідники припускають, що помилка могла виникнути не одразу. Початковий автор або укладач міг створити окремі зошити, а пізні власники — зберігати їх без чіткої нумерації. Пізніше палітурник орієнтувався на розмір аркушів, стан пергаменту чи власне припущення про послідовність. Навіть одна переставлена група сторінок здатна змінити зміст усього розділу.

Чому рукопис так довго не вдавалося прочитати

Протягом десятиліть до книги застосовували методи криптографії, статистичного аналізу, лінгвістики та комп’ютерного моделювання. Фахівці порівнювали знаки з латинськими, арабськими, єврейськими та іншими системами письма. Деякі версії пов’язували рукопис із невідомою природною мовою, інші — із шифром, у якому символи замінюють звуки, склади або цілі слова.

Проте майже кожна гіпотеза стикалася з однаковою проблемою: текст демонструє внутрішню закономірність, але не дає змоги впевнено встановити значення окремих знаків. Якщо порядок сторінок справді було змінено, це могло вводити дослідників в оману. Вони шукали граматику та синтаксис у послідовності, якої спочатку не існувало.

Ілюстрації також могли бути прочитані неправильно. Наприклад, малюнки рослин часто розглядають як своєрідний ботанічний каталог. Але якщо сторінка з рослиною була переміщена, її підпис міг стосуватися не зображеного стебла чи кореня, а наступного малюнка, способу використання або символічного значення. Те саме стосується астрономічних схем і кругових діаграм: вони могли бути частинами розгорнутих композицій, які після повторного переплетення втратили первісний порядок.

Окрему складність створює відсутність очевидної назви, підпису автора чи змісту. Невідомо, чи був рукопис завершеною книгою, робочим зошитом, енциклопедією, медичним довідником або збіркою матеріалів для іншого твору. Можливо, частину сторінок створювали в різний час і навіть різні автори.

Чи справді розгадка вже близько

Нова теорія не означає, що текст Рукопису Войніча вже повністю прочитали. Вона радше змінює сам підхід до проблеми. Перед тим як перекладати невідомі символи, потрібно встановити правильну фізичну структуру книги: де починається кожен зошит, які аркуші були складені разом, чи відповідають малюнки тексту на сусідній сторінці та які фрагменти могли бути переміщені під час палітурних робіт.

Для цього аналізують отвори від шиття, напрямок волокон пергаменту, лінії згинів, обрізані краї, особливості чорнила та послідовність зображень. Важливими є навіть дрібні деталі: сліди від пальців, місця, де фарба проникла крізь аркуш, і відмінності в почерку. Поєднавши ці ознаки, можна створити реконструкцію первісного порядку сторінок.

Найперспективніший сценарій полягає в тому, що спочатку буде розшифровано не мову, а структуру рукопису. Коли дослідники зрозуміють, які сторінки пов’язані між собою, можна буде точніше порівнювати повторювані символи, визначати межі слів і шукати зв’язок між текстом та ілюстраціями. Це не гарантує швидкого перекладу, але істотно звужує кількість можливих пояснень.

Водночас залишається ймовірність, що рукопис навмисно створили як загадку. Автор міг використовувати особливий код, змішувати кілька мов або вигадати систему знаків, зрозумілу лише вузькому колу людей. Не виключено також, що частина тексту має декоративний характер і лише імітує письмо. У такому разі неправильний порядок сторінок був би не єдиною причиною складності.

Попри це, версія про помилки палітурників пояснює одну з головних особливостей книги — поєднання очевидної системності та майже повної недоступності змісту. Рукопис може бути не хаотичним набором символів, а зіпсованою під час переплетення композицією. Якщо це підтвердять, історія його вивчення зміниться: сто років дослідники могли намагатися прочитати текст, сторінки якого були фізично переплутані.

Таємниця Рукопису Войніча, ймовірно, не зникне після однієї наукової реконструкції. Проте увага до пергаменту, шиття та палітурки показує, що ключ до нерозшифрованої книги може ховатися не лише в комп’ютерних алгоритмах чи давніх мовах. Іноді найважливіша підказка міститься в тому, як саме книга пережила п’ять століть.