The Telegraph: Трамп зробив ставку на путіна, але козир лишається у Зеленського

Ставка Дональда Трампа на домовленості з володимиром путіним не означає, що Москва отримала повний контроль над ситуацією. Попри політичні сигнали щодо можливого відновлення постачання російського дизельного пального на світовий ринок, Україна не збирається припиняти удари по нафтопереробних підприємствах росії. Саме це, на думку оглядачів, може стати головним козирем Володимира Зеленського у подальшій дипломатичній грі.

Американський президент намагається досягти швидких домовленостей, які могли б знизити напруженість на енергетичних ринках і продемонструвати виборцям результативність власної зовнішньої політики. Для Вашингтона важливо не лише припинити бойові дії, а й повернути передбачуваність глобальним цінам на паливо. Російський дизель у цій схемі розглядається як один із чинників, здатних вплинути на баланс попиту та пропозиції.

Однак будь-які домовленості між Трампом і путіним стикаються з практичною реальністю війни. Українські удари по російських НПЗ безпосередньо впливають на можливості кремля виробляти паливо, забезпечувати армію та підтримувати експортні обсяги. Тому Київ не сприймає обіцянки Москви як достатню підставу для зупинки операцій проти об’єктів паливно-енергетичного комплексу.

Чому російські НПЗ залишаються важливою ціллю

Нафтопереробні заводи є критично важливою частиною російської воєнної економіки. Вони забезпечують не тільки внутрішній ринок бензином, дизелем та авіаційним пальним, а й формують значну частину експортної виручки. Пошкодження окремих виробничих ліній змушує російські компанії витрачати більше коштів на ремонт, шукати альтернативне обладнання та переглядати логістику постачань.

Для України удари по НПЗ є способом зменшити ресурсну базу противника. Російська армія потребує величезних обсягів пального для бронетехніки, артилерії, авіації та військової логістики. Якщо переробка нафти скорочується, кремль змушений використовувати стратегічні резерви, імпортувати окремі нафтопродукти або перекидати пальне з віддалених регіонів.

Цей фактор має і політичне значення. Російська влада роками створювала образ держави, яка здатна безперешкодно контролювати власний енергетичний сектор і використовувати його як інструмент впливу на інші країни. Атаки на НПЗ демонструють, що навіть масштабна енергетична система має вразливі місця.

Водночас українська сторона наголошує: удари по військових та інфраструктурних об’єктах, які забезпечують агресію, є частиною оборонної стратегії. Київ прагне позбавити Росію можливості вести затяжну війну без відчутних економічних наслідків. Саме тому дипломатичні обіцянки Москви не можуть автоматично зупинити українські операції.

Енергетична угода як інструмент тиску

Потенційне повернення російського дизеля на світовий ринок може стати для кремля важливим економічним бонусом. Додаткові канали збуту дозволили б російським компаніям збільшити доходи, послабити наслідки санкцій і частково компенсувати втрати від обмежень на експорт нафтопродуктів. Для путіна це також можливість показати внутрішній аудиторії, що росія нібито зберігає вплив на глобальну торгівлю.

Трамп, зі свого боку, може розглядати таку поступку як елемент ширшого пакета домовленостей. Зниження цін на пальне, стабілізація ринку та демонстрація готовності до переговорів здатні посилити позиції американського президента. Але проблема полягає в тому, що енергетичні домовленості не гарантують припинення російської агресії проти України.

Поведінка кремля неодноразово свідчила, що Москва може використовувати тимчасові паузи для відновлення сил, перегрупування військ і підготовки нових атак. У такій ситуації вимога до України зупинити удари по НПЗ без чітких і перевірюваних гарантій означала б одностороннє обмеження власних оборонних можливостей.

Саме тому Київ прагне розділяти гуманітарні або дипломатичні ініціативи та питання оборони. Якщо росія справді хоче тривалого припинення вогню, вона має продемонструвати це конкретними діями, а не лише заявами про готовність експортувати паливо. Для України важливо, щоб будь-які домовленості не перетворилися на механізм тиску на її військове керівництво.

Козир Зеленського у переговорах

Головний козир Володимира Зеленського полягає в тому, що Україна зберігає здатність завдавати росії відчутних втрат далеко за межами фронту. Удари по НПЗ, нафтобазах, паливних терміналах та інших об’єктах енергетичної інфраструктури змушують кремль рахуватися з позицією Києва навіть у тих питаннях, які Москва хотіла б вирішувати винятково у діалозі зі США.

Це змінює саму логіку переговорів. Росія прагне переконати світ, що її енергетичний потенціал є незамінним, а Україна нібито має погоджуватися на обмеження заради стабільності ринків. Проте українські операції показують: енергетична перевага росії не є абсолютною. Вона може бути поставлена під сумнів, якщо агресор продовжує війну та відмовляється від реальних гарантій безпеки.

Для Зеленського важливо не допустити ситуації, за якої міжнародні партнери домовляться про економічні вигоди для росії, не врахувавши інтереси України. Якщо російський дизель знову отримає доступ до світових ринків, а Москва водночас збереже можливість обстрілювати українські міста, така домовленість буде сприйматися в Києві як несправедлива та небезпечна.

Українська позиція полягає в тому, що будь-яке припинення ударів має бути взаємним, контрольованим і пов’язаним із реальним припиненням російської агресії. Одностороння тиша з боку України не забезпечить миру, якщо росія використає паузу для накопичення ракет, дронів і пального. Саме тому Київ наполягає на гарантіях, механізмах контролю та чіткій відповідальності за порушення домовленостей.

У цьому контексті ставка Трампа на путіна може виявитися ризикованою. Російський лідер здатен погоджуватися на економічні компроміси, якщо вони приносять Москві вигоду, але це ще не означає готовності відмовитися від стратегічних цілей у війні проти України. Поки кремль не демонструє незворотного відходу від агресивної політики, Київ зберігатиме право діяти самостійно.

Подальший розвиток подій залежатиме від того, чи зможе американська дипломатія поєднати економічні інтереси з реальними безпековими гарантіями для України. Якщо Вашингтон спробує обміняти українські поступки на доступ російського пального до ринків, це може послабити довіру Києва до переговорного процесу. Якщо ж удари по російських НПЗ залишаться чинником стримування, Україна матиме значно сильнішу позицію.

Отже, росія може отримати дипломатичний шанс завдяки домовленостям Трампа, але остаточний вплив кремля не є безмежним. Україна зберігає важелі, здатні позначитися на російській економіці, військовій логістиці та енергетичному експорті. Саме цей козир Володимир Зеленський використовує для того, щоб переговори про паливо не перетворилися на переговори без України.