Всеволод Чабанець
Російські окупаційні війська змінили підхід до застосування піхоти на Добропільському напрямку. Замість одночасного висування великих штурмових груп противник дедалі частіше дробить особовий склад на невеликі підрозділи та намагається просуватися поступово. У бригаді «Азов» пояснили, що така тактика нагадує рух хвиль на морі: одна група відходить або втрачає темп, а їй на зміну майже одразу виходить інша.
За словами військових, головна мета окупантів полягає не лише в безпосередньому захопленні позицій. Російське командування намагається постійно утримувати українських оборонців у напрузі, змушувати їх витрачати боєприпаси, розкривати вогневі засоби та реагувати на численні спроби просування. Навіть якщо окрема мала група не досягає визначеної точки, її дії можуть створювати умови для наступної атаки.
«Як хвилі на морі»: в «Азові» пояснили нову тактику піхоти РФ
Дроблення штурмових груп дає російським військовим змогу діяти більш розосереджено. Коли в атаку рухається велика кількість людей, така група стає помітнішою для розвідки та уразливішою для артилерії, дронів і стрілецької зброї. Невеликі підрозділи складніше виявити, особливо якщо вони використовують складки місцевості, посадки, зруйновані будівлі або інші укриття.
Водночас ця тактика не означає, що росіяни відмовилися від масованих штурмів. Скоріше йдеться про зміну способу їх підготовки та проведення. Перед основною атакою окупанти можуть висилати кілька малих груп, які перевіряють реакцію оборони, шукають слабкі місця та намагаються закріпитися на окремих ділянках. Після цього до району можуть направлятися нові військовослужбовці, які підсилюють тих, кому вдалося просунутися.
Такі дії створюють ефект безперервного тиску. Українські підрозділи змушені одночасно стежити за кількома напрямками, адже невелика група противника може бути не головним ударом, а лише частиною ширшого задуму. Вона здатна відволікати увагу, тоді як інша група спробує підійти з флангу або скористатися моментом для наближення до українських позицій.
Для чого РФ використовує малі групи
Однією з причин переходу до такої моделі є прагнення зменшити втрати під час висування. Російські командири розуміють, що великі колони та щільні порядки швидко стають цілями для українських операторів безпілотників. Розосередження дозволяє окупантам ускладнити ураження одразу кількох військових і водночас перевірити, наскільки уважно контролюється конкретна ділянка фронту.
Інша причина полягає у спробі використати чисельну перевагу. Якщо одна група з кількох військових знищена або зупинена, російське командування може відносно швидко направити наступну. У результаті оборонці стикаються не з однією атакою, а з серією повторних спроб. Саме тому військові порівнюють такі дії з хвилями, які одна за одною накочуються на берег.
Піхота РФ також може застосовувати різні способи пересування. Частина військових рухається пішки, інші використовують легкий транспорт, мотоцикли або цивільні автомобілі, якщо особливості місцевості це дозволяють. Техніка при цьому не завжди заходить безпосередньо в зону бою. Її можуть залишати на відстані, а особовий склад продовжує рух самостійно, намагаючись зменшити ризик ураження бронемашин.
Для окупантів важливим є і психологічний ефект. Постійне наближення малих груп змушує оборонців працювати без тривалих пауз. Навіть після відбиття чергової атаки немає гарантії, що через короткий час не розпочнеться нова. Це збільшує навантаження на військових, ускладнює ротацію та потребує чіткої координації між спостережними постами, піхотою, безпілотними системами й вогневими засобами.
Як змінюється характер боїв на Добропільському напрямку
Застосування малих груп робить бойові дії більш фрагментованими. Лінія зіткнення перестає виглядати як безперервний фронт, де основні події відбуваються лише в одному місці. Натомість активність може виникати одразу на кількох ділянках, а інтенсивність атак змінюється протягом дня. Для української оборони це означає необхідність постійного спостереження та швидкого обміну інформацією.
Велику роль відіграє розвідка. Що раніше виявлено пересування ворожої групи, то більше часу є для ухвалення рішення та підготовки відповіді. Безпілотники допомагають відстежувати маршрути висування, визначати місця накопичення особового складу та фіксувати спроби противника облаштуватися на нових позиціях. Проте складні погодні умови, рельєф і використання окупантами укриттів можуть ускладнювати роботу розвідки.
Для російської армії така тактика також має суттєві недоліки. Малі групи не завжди мають достатній запас боєприпасів, засобів зв’язку та медичного забезпечення. Вони можуть втрачати контакт із командуванням, відхилятися від маршруту або опинятися відрізаними від основних сил. Якщо підрозділ не отримує підкріплення вчасно, його просування зупиняється, а позиція стає вразливою.
Крім того, дроблення піхоти не скасовує проблеми з логістикою. Кожна група потребує постачання, прикриття та координації. Чим ширше розосереджені сили, тим складніше командуванню контролювати їхні дії. Порушення зв’язку або точний вогневий вплив можуть зруйнувати задум атаки ще до того, як окупантам вдасться закріпитися.
В українських підрозділах наголошують, що протидія такій тактиці залежить від поєднання кількох складових: якісної розвідки, стійкого зв’язку, швидкого наведення вогню та злагодженої роботи піхоти. Окреме значення має виявлення не тільки самих штурмовиків, а й маршрутів, якими до них можуть рухатися підкріплення.
Ситуація на Добропільському напрямку залишається динамічною. Російські війська можуть змінювати співвідношення між малими штурмовими групами, технікою та артилерійською підтримкою залежно від умов на конкретній ділянці. Однак загальна логіка нинішніх дій окупантів полягає у виснаженні оборони безперервними атаками та пошуку місця, де українські позиції буде найскладніше утримувати.
Тактика «хвиль» не є ознакою відмови РФ від наступальних планів. Навпаки, вона свідчить про спробу адаптувати піхотні дії до умов сучасного поля бою, де великі скупчення людей швидко виявляються та знищуються. Для українських захисників це означає, що боротьба триває не лише за окремі позиції, а й за здатність своєчасно помічати кожну нову групу противника та не дозволяти їй перетворитися на основу для подальшого просування.