Сергій Пономарьов
Кремль розглядає можливість проведення тристороннього саміту за участю Сполучених Штатів, Китаю та росії, під час якого володимир путін хотів би обговорити завершення війни проти України. Як повідомляє The Wall Street Journal, російська сторона нібито пропонує організувати таку зустріч у листопаді. Очікується, що головною темою переговорів могла б стати потенційна угода щодо припинення бойових дій, однак Москва прагне сформувати її на умовах, вигідних передусім кремлю.
Ідея тристороннього саміту демонструє бажання російського керівництва винести питання війни в Україні за межі безпосереднього діалогу між Москвою та Києвом. Залучення Вашингтона і Пекіна дало б кремлю можливість представити конфлікт як глобальне протистояння, у якому росія претендує на роль одного з ключових центрів сили. Водночас Україна в такій конструкції ризикує опинитися не серед головних учасників переговорів, а лише об’єктом обговорення між іншими державами.
Якої мети прагне Москва
Для кремля потенційна зустріч із Дональдом Трампом і Сі Цзіньпіном могла б стати способом перевірити готовність американської та китайської сторін до масштабної політичної домовленості. Російська влада зацікавлена в тому, щоб будь-які переговори починалися не з питання повного відновлення територіальної цілісності України, а з обговорення ширшої системи безпеки в Європі та світі.
Москва, ймовірно, намагатиметься домогтися закріплення за собою контролю над окупованими територіями або принаймні їхнього особливого статусу в майбутньому врегулюванні. Також росія може вимагати обмежень для української армії, відмови Києва від вступу до НАТО, послаблення санкцій і припинення військової підтримки України з боку західних держав. Для кремля важливо, щоб ці вимоги були оформлені не як односторонні поступки росії, а як частина широкої міжнародної угоди.
Водночас сама пропозиція про саміт не означає, що Москва готова до безумовного припинення вогню. Російське керівництво неодноразово заявляло про прагнення до переговорів, але пов’язувало їх із попереднім виконанням власних вимог. Такий підхід дозволяє кремлю використовувати дипломатичну риторику паралельно з продовженням військового тиску на Україну.
Імовірна зустріч у листопаді може бути потрібна путіну також для демонстрації внутрішній аудиторії. Участь у переговорах із президентом США та лідером Китаю створила б для російської пропаганди картину міжнародного визнання і нібито рівного статусу росії серед провідних держав світу. Крім того, кремль міг би представити сам факт обговорення українського питання без Києва як підтвердження власного впливу.
Роль Трампа і Сі Цзіньпіна
Для Сполучених Штатів участь у подібному форматі була б пов’язана з численними ризиками. Вашингтон має враховувати позицію України, інтереси європейських союзників і наслідки можливого припинення бойових дій без дієвих гарантій безпеки для Києва. Будь-яка домовленість, укладена без чітких механізмів контролю, може дати росії час для відновлення військового потенціалу та підготовки до нового етапу агресії.
Дональд Трамп може розглядати переговорний формат як можливість продемонструвати здатність швидко впливати на перебіг міжнародних криз. Проте політичне бажання досягти домовленості ще не означає готовності погодитися на умови Москви. Для американської адміністрації ключовим питанням стане те, чи може майбутня угода забезпечити тривалий мир, а не лише коротку паузу у війні.
Китай у запропонованій схемі відігравав би окрему роль. Пекін підтримує стратегічне партнерство з росією, але водночас зацікавлений у стабільності міжнародної торгівлі та збереженні власного іміджу відповідального глобального гравця. Сі Цзіньпін може використати участь у саміті для посилення дипломатичного впливу Китаю, однак навряд чи погодиться на кроки, які прямо суперечитимуть його довгостроковим економічним і геополітичним інтересам.
Китайська сторона раніше намагалася позиціонувати себе як потенційного посередника у війні. Водночас Пекін не приєднався до західного тиску на Москву і продовжив підтримувати з росією економічні та політичні контакти. Тому участь Китаю в тристоронньому саміті могла б надати переговорам додаткової ваги, але не гарантувала б збалансованого результату для України.
Чому позиція України залишається вирішальною
Попри можливі ініціативи кремля, жодна домовленість про майбутнє України не може бути легітимною без участі самої української держави. Київ послідовно наголошує, що питання територій, безпеки та політичного устрою країни не можуть вирішуватися за її відсутності. Переговори між великими державами без представників України створили б небезпечний прецедент і поставили під сумнів міжнародні принципи суверенітету.
Для України головною умовою будь-якого мирного процесу залишаються надійні гарантії безпеки. Йдеться не лише про формальні політичні заяви, а про конкретні механізми, які унеможливлять повторне масштабне вторгнення. Серед таких заходів можуть розглядатися довгострокова військова допомога, посилення протиповітряної оборони, санкційні інструменти та чітка відповідь міжнародної спільноти на можливе порушення домовленостей.
Окремим питанням є майбутнє окупованих територій. Росія прагне закріпити результати агресії та перетворити захоплені землі на предмет міжнародного торгу. Україна, навпаки, наполягає на тому, що тимчасова окупація не змінює правового статусу територій. Будь-яка спроба нав’язати Києву рішення щодо кордонів без згоди українського суспільства може призвести до тривалої політичної нестабільності й не гарантуватиме припинення конфлікту.
Також важливо, яким буде режим припинення вогню, якщо сторони все ж підійдуть до практичних переговорів. Україні потрібні механізми перевірки, визначені відповідальні за фіксацію порушень і зрозумілі наслідки для росії у разі відновлення атак. Без цього домовленість може перетворитися на тимчасову паузу, яку Москва використає для перегрупування сил.
Пропозиція кремля щодо зустрічі з Трампом і Сі Цзіньпіном може бути як дипломатичним сигналом, так і елементом політичного маневру. Її реальне значення залежатиме від готовності учасників враховувати позицію України, а також від того, чи передбачатиме можливий план справедливе й стійке врегулювання. Наразі очевидно лише те, що Москва прагне контролювати порядок денний і домогтися закріплення власних вимог під виглядом мирної ініціативи.