Роксолана Мережко
Розмови про можливий новий поділ світу дедалі частіше з’являються на тлі спроб кремля змінити правила міжнародної безпеки. Володимир путін прагне не просто домогтися припинення бойових дій проти України на умовах росії. Його ширша мета, як припускають західні оглядачі, полягає у формуванні такої політичної конструкції, за якої Вашингтон і Пекін фактично погодяться з правом Москви визначати майбутнє української держави та всього пострадянського простору.
У цій схемі особливе значення мають контакти російського лідера з Дональдом Трампом і Сі Цзіньпіном. Кожен із них переслідує власні цілі, однак кремль намагається використати суперечності між Сполученими Штатами та Китаєм для просування вигідного йому сценарію. Йдеться про можливу домовленість великих держав, у якій інтереси України можуть бути відсунуті на другий план, а питання її територіальної цілісності та безпеки розглядатимуться як предмет торгу.
Чому кремль прагне заручитися підтримкою Трампа й Сі
Для путіна принципово важливо представити війну не як агресію проти незалежної держави, а як частину глобального протистояння росії із Заходом. Така риторика дозволяє Москві уникати відповідальності за наслідки вторгнення та переводити дискусію з питання виведення російських військ на тему «нової архітектури безпеки». У цій архітектурі кремль хотів би отримати особливу сферу впливу в Європі та можливість блокувати зовнішньополітичний вибір сусідніх країн.
Потенційне повернення Трампа до активної ролі у визначенні американської зовнішньої політики росія може сприймати як шанс нав’язати переговори у форматі, де Київ матиме обмежений вплив. Заяви про необхідність швидкого завершення війни здатні бути використані кремлем для тиску на Україну: від вимог погодитися на територіальні поступки до спроб обмежити її оборонні можливості та міжнародні союзи.
Водночас Москва розуміє, що без Китаю реалізувати довгостроковий план буде складно. Пекін не обов’язково готовий безпосередньо підтримувати російські територіальні претензії, але зацікавлений у послабленні американського впливу та демонстрації того, що глобальні рішення можуть ухвалюватися без участі європейських держав. Саме тому кремль може намагатися переконати Сі Цзіньпіна: контроль над Україною стане не лише російським здобутком, а й частиною ширшого перерозподілу сил у світі.
Три головні висновки західних аналітиків
Перший висновок — Москва прагне не компромісу, а капітуляції України. У російському трактуванні «мир» часто означає прийняття Києвом умов, які позбавляють його права самостійно визначати зовнішню політику та гарантувати власну оборону. Серед таких вимог можуть бути визнання окупації, нейтральний статус, скорочення армії, обмеження міжнародних партнерств і фактична відмова від євроатлантичного курсу.
Якщо подібні вимоги подадуть як основу для переговорів, а не як ультиматум, це створить небезпечну ілюзію симетрії між агресором і жертвою. Україну можуть закликати «проявити гнучкість» заради припинення вогню, тоді як росія не нестиме належної відповідальності за зруйновані міста, загибель цивільних і примусове переміщення людей. Такий підхід не усуне причини війни, а лише закріпить її результати.
Другий висновок — кремль намагається обійти Європу. Російська дипломатія традиційно прагне вести переговори з найвпливовішими державами, залишаючи меншим країнам роль спостерігачів. У випадку України це особливо небезпечно, адже європейські держави безпосередньо стикаються з наслідками війни, приймають мільйони українських громадян і несуть основне навантаження з підтримки Києва.
Домовленість між Вашингтоном, Москвою та Пекіном без повноцінної участі України й Європи могла б стати повторенням логіки великих геополітичних угод минулого, коли долю народів вирішували без їхньої згоди. Саме такий сценарій оглядачі називають новим поділом світу: сильні держави визначають межі допустимого, а міжнародне право поступається силовій політиці.
Третій висновок — можливе перемир’я без гарантій не забезпечить тривалого миру. росія вже демонструвала готовність використовувати паузи для перегрупування військ, накопичення ресурсів і підготовки нових ударів. Якщо Україна буде змушена погодитися на припинення вогню без надійних механізмів контролю, гарантій безпеки та покарання за порушення домовленостей, війна може перейти в іншу фазу, а не завершитися.
Чим небезпечний сценарій нового поділу світу
Найбільша загроза полягає не лише в можливих територіальних втратах України. Якщо агресія завершиться винагородою для держави, яка силою змінила кордони, це стане сигналом для інших авторитарних режимів. Вони можуть дійти висновку, що ядерний шантаж, масштабні армії та готовність атакувати сусідів дають змогу отримати політичні дивіденди.
Такий сценарій також підірве довіру до міжнародних гарантій. Країни, які відмовилися від частини озброєнь або розраховували на систему колективної безпеки, замисляться над тим, чи варто виконувати подібні домовленості надалі. У результаті світ стане менш передбачуваним, а ризик нових регіональних конфліктів зросте.
Для України ключовим залишається принцип: будь-які переговори мають відбуватися за її участю, а майбутнє держави не може визначатися без згоди українського суспільства. Справедливе завершення війни має передбачати відновлення суверенітету, повернення полонених і депортованих громадян, компенсацію завданих збитків та дієві гарантії безпеки. Інакше домовленість перетвориться лише на тимчасову паузу.
Путін може розраховувати, що втома Заходу, суперечності між США та Китаєм і прагнення окремих політиків до швидкого результату дозволять нав’язати Україні капітуляційний формат. Проте остаточне рішення залежатиме не тільки від особистих домовленостей лідерів. Воно визначатиме, чи залишиться міжнародне право основою глобального порядку, чи світ остаточно повернеться до політики сфер впливу, де долю незалежних держав вирішують без них.