Експерт Харченко: половина регіонів подала нереалістичні плани стійкості

Підготовка українських областей до можливих енергетичних криз залишається нерівномірною. Частина регіонів уже сформувала плани дій на випадок тривалих аварійних відключень, пошкодження критичної інфраструктури або дефіциту електроенергії, однак приблизно половина областей подала документи, які складно назвати реалістичними. Про це заявив директор Центру досліджень енергетики Олександр Харченко, коментуючи стан регіональної готовності до зимових і надзвичайних сценаріїв.

За його словами, головна проблема полягає не у відсутності самих планів, а в тому, що багато з них мають декларативний характер. У документах часто зазначаються загальні наміри забезпечити населення теплом, водою, зв’язком і резервним живленням, але не визначено, якими саме ресурсами це буде зроблено, хто нестиме відповідальність за кожен напрям і скільки часу потрібно для запуску передбачених заходів.

Енергетична стійкість області не може обмежуватися закупівлею генераторів або створенням пунктів незламності. Йдеться про комплексну систему, яка має охоплювати електропостачання, роботу теплокомуненерго, водоканалів, лікарень, систем зв’язку, транспорту та об’єктів критичної інфраструктури. Якщо хоча б одна з цих ланок не має резервного сценарію, наслідки аварії можуть швидко поширитися на весь населений пункт або кілька громад.

Чому регіональні плани стійкості є нереалістичними

Одна з найпоширеніших помилок — припущення, що всі проблеми можна буде вирішити за рахунок резервних генераторів. Однак генератор сам по собі не гарантує стабільної роботи об’єкта. Для нього потрібні пальне, регулярне технічне обслуговування, захист від пошкоджень, кваліфіковані працівники та підготовлена електрична мережа. У разі тривалого відключення необхідно також забезпечити логістику постачання дизеля або бензину, адже запасів на кілька годин недостатньо для повноцінної автономної роботи.

У частині областей плани передбачають потужності, яких фактично немає. Наприклад, на папері можна побачити розрахунок, що резервні джерела живлення одночасно забезпечать роботу лікарень, насосних станцій, котелень, комунальних підприємств і пунктів обігріву. Проте під час перевірки виявляється, що генератори мають меншу потужність, не підключені до необхідних мереж або фізично розташовані далеко від об’єктів, які повинні підтримувати.

Окреме питання — паливні резерви. Для роботи великої кількості генераторів протягом кількох діб потрібні значні обсяги пального. Його необхідно не лише придбати, а й правильно зберігати, охороняти та регулярно оновлювати. Якщо план стійкості не містить чіткої схеми постачання пального в умовах блокування доріг, перебоїв зі зв’язком або пошкодження мостів, він не є повноцінним антикризовим документом.

Реалістичний план має базуватися на фактичних ресурсах, а не на бажаних показниках. У ньому повинні бути конкретні адреси об’єктів, перелік обладнання, його технічний стан, відповідальні посадові особи, джерела фінансування, маршрути доставки та порядок дій у перші години після аварії. Важливо також враховувати різні сценарії: короткочасне відключення, тривалий блекаут, пошкодження тепломережі, відсутність мобільного зв’язку та одночасні атаки на кілька об’єктів.

Що необхідно змінити в підготовці областей

На думку Олександра Харченка, регіонам потрібно перейти від формального звітування до практичної перевірки власних планів. Йдеться про проведення навчань, під час яких електроенергію на ключових об’єктах вимикають у тестовому режимі, а відповідальні служби повинні продемонструвати, як швидко вони можуть перейти на резервне живлення. Такі тренування дозволяють виявити проблеми, які неможливо побачити під час аналізу документів.

Під час перевірок слід оцінювати не лише наявність генераторів, а й здатність систем працювати протягом визначеного часу. Якщо обладнання розраховане на шість годин автономності, це має бути підтверджено фактичним випробуванням. Необхідно перевіряти рівень шуму, витрати пального, можливість дозаправлення під час роботи, захист від опадів і низьких температур, а також сумісність генератора з електричною системою конкретної будівлі.

Важливим напрямом є децентралізація енергопостачання. Великі централізовані об’єкти залишаються вразливими, якщо пошкодження однієї підстанції або теплотраси може залишити без послуг значну частину міста. Натомість локальні котельні, когенераційні установки, сонячні електростанції з накопичувачами, малі газові турбіни та інші розподілені джерела енергії дають змогу зменшити ризики та швидше відновлювати базові послуги.

Однак будівництво нових енергетичних об’єктів потребує часу. Необхідно провести технічні розрахунки, визначити місця встановлення обладнання, підготувати проєктну документацію, закупити техніку, облаштувати підключення та навчити персонал. Тому обіцянки швидко створити повністю автономну систему в масштабах області без готової інфраструктури часто є перебільшеними.

Ще однією проблемою є відсутність єдиного центру координації. Енергетики, місцева влада, рятувальні служби, медичні установи та комунальні підприємства мають діяти за узгодженим алгоритмом. Якщо кожна структура готує власний документ без обміну інформацією, можуть виникнути суперечності: один об’єкт розраховує на допомогу іншого, хоча той сам має обмежені ресурси; кілька установ претендують на одне джерело резервного живлення; маршрути доставки пального дублюються або не враховують реальний стан доріг.

Скільки часу потрібно для реалізації планів

Термін виконання заходів залежить від їхнього масштабу. Найпростіші рішення — перевірку генераторів, створення запасів пального, уточнення контактів відповідальних осіб, підготовку пунктів обігріву та проведення навчань — можна реалізувати за кілька тижнів за умови наявності фінансування й управлінської волі. Водночас навіть такі заходи вимагають постійного контролю, оскільки обладнання може виходити з ладу, а персонал — змінюватися.

Для встановлення додаткових генераторів на великих об’єктах, переобладнання котелень або створення локальних систем живлення потрібні вже місяці. Проєкти мають пройти технічну оцінку, закупівлі та монтаж. Якщо обладнання імпортується, до цього додаються строки виробництва, доставки та митного оформлення. У разі складних інфраструктурних рішень, зокрема будівництва нових когенераційних потужностей або модернізації теплових мереж, реалізація може тривати від кількох місяців до року й довше.

Експерт наголошує, що регіони не можуть чекати завершення всіх довгострокових проєктів. Паралельно з модернізацією необхідно створювати проміжні рішення: мобільні котельні, резервні насосні установки, додаткові ємності для води, запас трансформаторів, засоби супутникового та радіозв’язку, а також оперативні групи для ремонту мереж. Саме поєднання швидких і стратегічних заходів дає можливість підвищити стійкість уже найближчим часом.

Для населення якість плану визначатиметься не кількістю сторінок у звіті, а здатністю влади забезпечити базові потреби під час кризи. Люди мають заздалегідь знати, де отримати тепло, воду, зарядити телефон, звернутися по медичну допомогу або отримати інформацію в разі відсутності мобільного зв’язку. Комунікація також повинна бути частиною плану, адже невизначеність і суперечливі повідомлення посилюють паніку та ускладнюють роботу аварійних служб.

Підготовка областей до енергетичних криз потребує не формального підтвердження готовності, а регулярної перевірки всіх систем у реальних умовах. Якщо приблизно половина регіонів досі спирається на нереалістичні розрахунки, це свідчить про необхідність швидко переглянути плани, уточнити ресурси та визначити пріоритетні об’єкти. Від того, наскільки чесно області оцінять власні можливості, залежатиме їхня здатність пройти періоди дефіциту електроенергії, аварій і масованих пошкоджень критичної інфраструктури.