Мільйони за один постріл: США збивають "Шахеди" неспівмірно дорогою зброєю, - NYT

У відносинах між технологією і економікою війни дедалі частіше виринає парадокс: дешеві засоби наступу йдуть проти дорогих систем оборони, змушуючи витрачати сотні тисяч і навіть мільйони доларів на кожне перехоплення. Саме таку проблему описує The New York Times у статті про застосування американських комплексов для знищення іранських ударних дронів типу "Шахед". Ситуація має не лише тактичні, але й стратегічні та бюджетні наслідки для США і їхніх партнерів.

Мільйони за один постріл: США збивають "Шахеди" неспівмірно дорогою зброєю, - NYT

За даними матеріалу NYT, у низці випадків для перехоплення відносно дешевих іранських дронів застосовувалися ракети й перехоплювачі, які коштують у десятки або сотні разів дорожче за сам цільовий апарат. Ця невідповідність породжує поняття «економічної ефективності» застосувань ППО: коли один постріл коштує мільйони доларів, а дрон — тисячі, конфлікт переходить у площину ресурсної неефективності. У США немає економічно ефективної зброї для боротьби з дешевими іранськими дронами.

Така картина підкреслює низку проблем. По-перше, виробництво дорогих перехоплювачів і їхнє постійне використання виснажує запаси та бюджетні ліміти. По-друге, супротивник, маючи доступ до масових і порівняно недорогих безпілотників, може створювати напруження й руйнування при мінімальних виробничих витратах. По-третє, моральний та політичний тиск на уряди зростає, коли громадськість усвідомлює, що для нейтралізації простого дрона витрачається обладнання вартістю багатьох домівок або шкіл.

Економіка протистояння: чому так відбувається

Причини дисбалансу прості й водночас складні. Традиційні засоби ППО проектувалися для боротьби з літаками, ракетами та іншою високоенергетичною технікою — не з масивними, маловартісними дронами. Системи на кшталт наземних ракетних комплексів чи корабельних перехоплювачів мають високу вартість одиниці боєприпасу, бо їхня конструкція, навігація й датчики орієнтовані на високу ймовірність ураження складних цілей. Проте для знищення мікродрону або недорогого крила подібна «надпотужність» стає нераціональною.

Крім того, існує технічна й організаційна інерція: оборонні бюджети і виробничі лінії зорієнтовані на великі платформи та «системи систем», а впровадження масових протидронних рішень вимагає швидкого переналаштування промисловості, нових стандартів закупівель і навчання персоналу. У підсумку більшість арсеналів поки що не має широкомасштабних, дешевих і швидко масштабованих альтернатив.

Можливі рішення та обмеження

Існує кілька напрямів, які можуть зменшити дисбаланс вартості: розвиток радіоелектронної боротьби (глушіння й перехоплення зв’язку дронів), просунуте недорогe C-UAS обладнання (сітки, снайперські системи, автоматизовані рушниці проти дронів), лазерні та спрямовані енергії системи, а також масові дешеві перехоплювачі. Однак кожен із цих підходів має свої обмеження — від енергетичних потреб і погодних умов (для лазерів) до етичних і юридичних питань використання глушіння у цивільних районах.

Також важливим є поєднання тактичних та стратегічних заходів: дипломатичний тиск на постачальників дронів, зміцнення логістичної інфраструктури, підвищення витривалості критичних об'єктів і розвиток систем раннього виявлення. Інвестиції в дослідження та розробки повинні бути адресні: пріоритет — не тільки дорогі перехоплювачі, а й масштабовані, недорогі рішення, які дозволять зменшити вартість захисту в розрахунку на одну ціль.

Наслідки цієї проблеми відчувають не лише військові. Витрати державних коштів, які йдуть на дорогі перехоплення, викликають дискусії в суспільстві, а приватні підприємства та інфраструктурні об'єкти шукають альтернативні шляхи захисту. Ключем до вирішення є поєднання інноваційної технології, адаптивної політики закупівель і міжнародної співпраці.

Підсумовуючи: ситуація, коли дешеві іранські дрони створюють непропорційні витрати на захист, є викликом для сучасної оборонної стратегії. Потрібно переосмислити підходи до оборони повітряного простору, інвестувати в дешеві та ефективні засоби протидії і шукати баланс між тактичними потребами й економічною доцільністю, щоб не дозволити супернику експлуатувати цю асиметрію у своїх інтересах.