Від Карлсона до ультраправих: як змінювався шлях Юлії Мендель

Ще кілька років тому Юлія Мендель була одним із найпомітніших облич Офісу президента України. На посаді прессекретарки Володимира Зеленського вона щодня опинялася в центрі уваги: коментувала рішення глави держави, пояснювала позицію влади журналістам і супроводжувала президента під час публічних заходів. Сьогодні її публічний образ суттєво змінився. Мендель дедалі частіше з’являється у міжнародному медійному просторі, де її співрозмовниками стають не лише українські політики та журналісти, а й представники правоконсервативних та ультраправих середовищ.

Ця трансформація викликає інтерес не тільки через зміну професійної ролі. Вона показує, як українські публічні діячі після роботи у владних структурах можуть вибудовувати нову кар’єру на перетині журналістики, політичного коментування та міжнародних дискусій. Шлях Юлії Мендель від президентської речниці до гості західних політичних медіа є прикладом того, як змінюється не лише людина, а й аудиторія, з якою вона прагне говорити.

Від журналістики до команди Зеленського

До роботи в Офісі президента Мендель уже мала досвід у журналістиці та співпраці з іноземними медіа. Вона писала про українську політику, економіку та міжнародні відносини, працювала з англомовною аудиторією і була добре знайома з вимогами глобального інформаційного середовища. Саме це, ймовірно, стало однією з причин її призначення на посаду прессекретарки президента у 2019 році.

Період роботи в команді Зеленського був для Мендель одночасно можливістю та випробуванням. Вона стала публічним представником президентської адміністрації в час, коли нова влада намагалася сформувати власний стиль комунікації. Від прессекретаря очікували швидких відповідей, чітких пояснень і готовності реагувати на конфліктні теми. Однак така посада майже неминуче робить людину мішенню для критики, адже речник часто сприймається як безпосереднє продовження політичної позиції керівника.

Мендель не раз ставала героїнею дискусій у медіа та соціальних мережах. Її манера комунікації, реакції на запитання журналістів і публічні висловлювання оцінювали по-різному. Для одних вона була представницею нового покоління українських політичних комунікаторів, для інших — символом проблемної взаємодії влади з пресою. У будь-якому разі робота на Банковій зробила її впізнаваною далеко за межами журналістського середовища.

Після Офісу президента: пошук власного голосу

Після завершення роботи прессекретаркою Мендель не зникла з інформаційного поля. Навпаки, її присутність поступово стала менш прив’язаною до конкретної державної посади. Вона почала виступати як авторка, коментаторка та публічна інтелектуалка, формуючи власний порядок денний. Такий перехід є типовим для політичних речників, які після роботи у владі намагаються позбутися ролі людини, що лише передає чужі меседжі.

Важливим елементом нового етапу стала орієнтація на міжнародну аудиторію. Знання англійської мови, журналістський досвід і розуміння західного медіаринку дозволили Мендель брати участь у ширших дискусіях про Україну, війну, політичну комунікацію та кризу довіри до традиційних інституцій. При цьому її виступи дедалі частіше відбувалися в середовищах, де домінують критика ліберального порядку, скепсис щодо основних західних медіа та симпатії до правих політичних сил.

Саме на цьому етапі виник новий образ Юлії Мендель. Якщо раніше її сприймали передусім як представницю президентської команди, то тепер вона позиціонується як самостійна співрозмовниця, здатна говорити про українську політику поза межами офіційної риторики. Водночас незалежність від державної посади не означає автоматичної нейтральності. Вибір майданчиків, тем і партнерів по дискусіях також формує політичне сприйняття людини.

Карлсон, ультраправі та нова політична аудиторія

Особливу увагу привернула поява Мендель у просторі, пов’язаному з Такером Карлсоном. Американський медіамен відомий різкою критикою політичного істеблішменту, традиційних західних медіа та частини зовнішньополітичного курсу США. Його аудиторія значною мірою складається з консервативних і правопопулістських виборців, тому участь української публічної діячки в таких дискусіях неминуче сприймається як політичний сигнал.

Водночас важливо розрізняти сам факт участі в інтерв’ю або публічній розмові та повне прийняття поглядів майданчика. Для українських спікерів поява в суперечливих медіа може бути спробою донести власну позицію до аудиторії, яка інакше не слухала б представників України. Але такий підхід має ціну: гість ризикує стати частиною чужої рамки, де його слова можуть використовувати для підтвердження вже сформованих політичних висновків.

Подібна логіка працює і щодо німецьких праворадикальних або ультраправих середовищ. Їхня увага до українських спікерів часто пов’язана не з безумовною підтримкою України, а з бажанням посилити власну інформаційну позицію. Одні сили можуть використовувати українські голоси для критики уряду Німеччини, інші — для просування тези про неефективність європейської політики, треті — для демонстрації нібито відкритості до різних поглядів.

Тому визначення Мендель як «бажаної гості ультраправих» потребує обережності. Воно описує не обов’язково її політичну належність, а радше нове коло майданчиків, у яких вона стала помітною. Публічна присутність у таких середовищах може свідчити про прагнення говорити з незручною для Києва аудиторією, але водночас створює репутаційні ризики. Для частини українського суспільства це виглядає як небезпечне зближення з силами, що часто поширюють проросійські наративи або виступають проти допомоги Україні.

Зміна траєкторії Юлії Мендель демонструє складність сучасної політичної комунікації. Її шлях пройшов від офіційного представництва президента до ролі незалежної медійної фігури, яка працює з різними, іноді суперечливими аудиторіями. Це може бути свідомою стратегією розширення впливу, пошуком нової професійної ідентичності або спробою вийти за межі українського інформаційного поля.

Головне питання полягає не лише в тому, куди запрошують Мендель, а й у тому, як вона використовує ці запрошення. Чи стає вона голосом України для складної західної аудиторії, чи поступово адаптується до риторики правих медіа — залежить від конкретних заяв, тем і контексту кожного виступу. Очевидно одне: період, коли Юлію Мендель сприймали винятково як прессекретарку Зеленського, завершився. Тепер вона будує значно ширшу, але й значно суперечливішу політичну та медійну роль.